На мертвих зростає трава,
квітками дикими пурхає радість –
іллегітимна на тлі стіни плачу,
проте тілу Христа в обіймах
м'якої зеленої ковдри краще,
ніж на цвяхах, бо кожний клаптик –
це атомний видих того, хто відбув
темпоральним болідом у простір,
відгув ім'я своє з краю губ у
майбутнє, де буде присутній
відлунням відпущений дух
й сміятиметься на віях зеленим
кольором...
Обкладника: Bradley Brister
Вогненне серце
пропалює обв'язку грудей,
і болить устромлений хрест
у хребті, перероблений із меча,
замком твого монастиря,
де в анфіладах носиться луна
шурхоту палива з лопат
байдужих машиністів, губ
шептунів у сірому рядні,
які зробили з тебе бойлер -
зігрівати вакуум своїх могил,
розритих на знепліднених ланах,
шукай-шукай навпомацки
маршрут, танцюй-танцюй, щоб
не загарбав Мінотавр, у центрі
відповідь стирчить кривим
іржавим залізяччям, цвях
у зап'ястку, його гострота
із литки відстібне ланець,
і лезо, що скрипить у м'ясі,
від початку - було призначене
тобі, а нЕ проти тебЕ, свіча
спокійним полум'ям тече
у сомі, паротяг стає людиною
в кірасі із мечем - в руках,
із крилами на плечах замість тягаря,
з вогнем замість кристалів солі ув очах...
Обкладинка: Unsplash
Найжорстокіша із богів,
її армія шкіриться і гарчить,
тремтять затавровані губами її,
герої та негерої, ми, рано чи пізно,
впадемо всі, для квіту її ставши гноєм...
вона – тягар, коли тілу не
випростатися від ваги,
бо до нього підвішено
гирю світу, коли повзти
треба на колінах, звикати
до мозоль, до недосяжності
світла, що пестить очне дно
крізь червону завісу шкіри,
вона творить Сизіфів, і скільки
їх котиться долів, і скільки їх
треба, аби повернути колію
долі туди, де піраміди стиснутих
зубів сягають розкритих долонь,
наповнених теплотою...
Обкладинка: Unsplash
Якщо бог є любов, то кожен, хто любить – бог, я бачив, як люблять боги, я бачив, як вони помирають, я знаю, як над полиновим полем тягне дим усесвітнього горя, коли довга колона героїв їх несе на могутніх плечах, вслід за ними зростають квіти, вслід за ними сміються квіти, вслід за ними нові любові славлять цикл життя богів, я хотів би, аби без болю, так хотів би, аби без болю танцювати могли б ми, та ні... пошматовані червоні мішечки вздовж залізного траку історії – вишиванка короткої миті твоєї щасливої усмішки, бог – є той, хто в тріумфі змордованім до неба простягує повні долоні їх – у благословенні та виправданні, наскільки мало сенсу в тому не було б...
Обкладинка: Unsplash
Гінекей, потаємне коло,
куди не зайде чоловік,
у повітрі тільки зловить
аромат п'янкий тонкий,
але не зможе бачити,
стоятиме біля колони,
оперізаної грою жриць,
долонею на доторк
відчуватиме тепло та
шкіру змій з написаними
іменами бога, хотів
пізнати б, а пече, бо
ярість їх та їх скорбота,
та їх кривава магія тече
довкола місяця і збуджує
тривогу глибоко всередині,
то першородне джерело життя
в цих флейтах дихає крізь час,
ти можеш бути свідком
розквітання, тримати руку
що в судомах виконує таку
роботу, що соває жорна еонів,
бути свідком танцю й співу
мовою з-поза відомих горизонтів,
свідком пломеню уздовж хребта
й ходи легкої квітами та черепами,
залежно від обставин драми, та
зачаровано спостерігати,
як відбувається – в о н а...
Обкладинка: Unsplash