Жодне не стоятиме віками,
але від того не зникає прагнення
складання дрібок у мозаїки,
нашарування ознак існування,
діалоги рук і всього, що поза,
малий упертий вавилонянин
хоче, щоб війна танцювала –
в реакторі, мирний атом
опанованого зла, проектування
ігрової зали ітераціями навмання
триває, суцільні помилки і руйнування,
але все-таки щось вимальовується,
бо тенденція зберігається так само,
як і каміння, віками, десь на рівні ДНК.
Обкладинка: я + MJ