Позначка: астрофізика

  • ॐ

    ॐ

    Наполегливість ходи
    відкрила зал із величезним гонгом,
    праматір'ю "ом", і для пізнання
    багатства його ноти мусив замовкнути,
    імпульсу его вистачило, аби дійти,
    тож тепер настає сьомий день,
    стріла висить перед магічним кругом,
    тінню кільцевого коду, наближаючись
    безкінечно відмітками половинок,
    знаю, колись вона вдарить у точку,
    і вибух буде оглушливий, він поглине
    все сказане досі у вир безпосереднього
    дива, захочеться заспівати осанну,
    немов у дитинстві, коли раптово
    з-за краю пагорбу спалахував горизонт
    майже цілого міста...

    Обкладинка: я + MJ

  • Запис без назви 1675
    Рівне гудіння моря
    реліктової частоти, 
    вимір, де розчиняються
    обличчя речей, простір 
    безкінечного "до"
    на початку часів:
    до форми, до сенсу,
    до тиші, до шуму,
    до вектора, до перспективи,
    до пробудження і до сну...
    ...чи не сюди опускається
    кожна істота, перш ніж
    рвонути крізь виміри вгору
    від наступного удару гонгу,
    що насправді не замовкає?
    За відсутності змоги фізично
    вберегти любов, залишається
    тільки вірити в фізику,
    що в ній схована музика
    понад мар-нотами...

    Обкладинка: я + MJ

  • Окрай радару

    Окрай радару

    Блукаючи в морі частот,
    у шипінні бентежному хвиль,
    вздовж за компасом тюнера можна
    відшукати таємний пульс,
    він розлитий у просторі
    поза межами сприйняття,
    його зможуть почути лише
    найчутливіші із антен,
    звідки ллється він і куди?
    Чи несе якесь послання?
    Може, це величезного серця
    долітає потужний стук?
    Механічне воно чи живе?
    Чи різниця тут має сенс?
    Просто ритм – бум... бум...
    через мушлю в кістковий купол,
    може, це саме те, що є? –
    На краю будь-яких думок
    бере музика в руки кермо
    й світ за очі танцює дух?..

    Обкладинка: я + MJ

  • Реквієм за Мегаструктурою

    Реквієм за Мегаструктурою

    Не кожному випадає побачити
    колапс сфери Дайсона довкола
    зорі, що вмирає – з кайданів тіні
    виривається яскравий позіх –
    атлант розправляє плечі й побудовані
    на них палаци ущент розносить,
    порожні споруди заповнює полум'я,
    руйнуються естакади, провалюються
    поверхи, мільярди квадратних метрів
    нашого минулого тонуть у білому морі,
    з якого пили ми так жадібно й довго,
    й не змогли його випити, два бога –
    Гелій і Водень – сміючись, кавалькадою
    пробігають повз усе створене, захоплюючи
    з собою в майбутнє, з яким нам не по дорозі,
    ми визираємо з наших ковчегів, евакуйовані,
    врятовані від колосального просвітлення
    відстанню космосу, цятки мікрогравітації,
    що забрали в нейтрино час й намотали на
    синапси, що тепер несуть на собі засмагу –
    відбиток нестерпного блиску, гідного
    поховання мегаструктури, виниклої з надр
    генію й надрами зорі своєї поглинутої,
    пускаємо солоні краплини пливти у невагомості,
    зародки мрій нового покоління...

    Обкладинка: я + MJ + PS