Рівне гудіння моря
реліктової частоти,
вимір, де розчиняються
обличчя речей, простір
безкінечного "до"
на початку часів:
до форми, до сенсу,
до тиші, до шуму,
до вектора, до перспективи,
до пробудження і до сну...
...чи не сюди опускається
кожна істота, перш ніж
рвонути крізь виміри вгору
від наступного удару гонгу,
що насправді не замовкає?
За відсутності змоги фізично
вберегти любов, залишається
тільки вірити в фізику,
що в ній схована музика
понад мар-нотами...
Обкладинка: я + MJ
Блукаючи в морі частот,
у шипінні бентежному хвиль,
вздовж за компасом тюнера можна
відшукати таємний пульс,
він розлитий у просторі
поза межами сприйняття,
його зможуть почути лише
найчутливіші із антен,
звідки ллється він і куди?
Чи несе якесь послання?
Може, це величезного серця
долітає потужний стук?
Механічне воно чи живе?
Чи різниця тут має сенс?
Просто ритм – бум... бум...
через мушлю в кістковий купол,
може, це саме те, що є? –
На краю будь-яких думок
бере музика в руки кермо
й світ за очі танцює дух?..
Обкладинка: я + MJ
Не кожному випадає побачити
колапс сфери Дайсона довкола
зорі, що вмирає – з кайданів тіні
виривається яскравий позіх –
атлант розправляє плечі й побудовані
на них палаци ущент розносить,
порожні споруди заповнює полум'я,
руйнуються естакади, провалюються
поверхи, мільярди квадратних метрів
нашого минулого тонуть у білому морі,
з якого пили ми так жадібно й довго,
й не змогли його випити, два бога –
Гелій і Водень – сміючись, кавалькадою
пробігають повз усе створене, захоплюючи
з собою в майбутнє, з яким нам не по дорозі,
ми визираємо з наших ковчегів, евакуйовані,
врятовані від колосального просвітлення
відстанню космосу, цятки мікрогравітації,
що забрали в нейтрино час й намотали на
синапси, що тепер несуть на собі засмагу –
відбиток нестерпного блиску, гідного
поховання мегаструктури, виниклої з надр
генію й надрами зорі своєї поглинутої,
пускаємо солоні краплини пливти у невагомості,
зародки мрій нового покоління...
Обкладинка: я + MJ + PS