І.
Вони ховаються в промінні,
в куточку ока, там, де ніч,
за світлими шпалерами,
в плетінні лабіринту, який
звивається аспидами
запалених судин, вони
ледь чутний шепіт,
приплив нудоти з живота
до скронь, аморфне
уособлення у капі
на моєму дереві,
покрученому виром
помилок...
ІІ.
Будова логіки від норми
до химери, а далі лиш
блукання між кімнат,
у коридорах виє протяг,
поліетиленові колише
покрови в марудних снах,
де водять колом вії й мари,
де важко відтворити дім,
вокзал на перетині вимірів,
холодний і лячний вокзал,
у стрункій життєвій картині
геометрія вставлена в плоть,
а отже, янголове тіло також
купа збуджених кишок
у вогні божественному тліє,
і ти повзеш через отруйний дим...
ІІІ.
У чорному серці – сенс,
а отже – ґрунт, а отже –
шахта аж туди, де первісне
марить гештальтом,
прокладеним трасою
в хромосомах,
твої жахи, що гудять
у скронях, твої радіння
у животі, твоє прокляття,
твій вічний голод, горіти,
вдихати жарини свої,
яка то дивна брунатна крейда,
аби малювати едем благий,
які то обдерті від пір'я крила,
аби до вирію долетіти,
кий у хребті, ненадломна постать
тримає душу у кулаці,
шепоче у вухо ім'я: "Дорослий..." –
жбурляє на купу без каяття,
у шахті на стінах п'явки
й черви, у небі над ними
одвічне світло, на нитці
дзвінкій від бактерій до пневми,
балансує вигнання твоє і дім...
Обкладинка: я + MJ