Позначка: Фройд

  • Κατάβασις

    Κατάβασις

    Звірі, що гуляють у віддалених 
    джунглях лімбічних, мають власне,
    інфрачервоне, сяйво: у чорних німбах,
    у шоці дотику до заборонених воріт,
    у шелестінні вологому руху забороненими
    коридорами, в рідинному обміні,
    супроводжуваному радістю або болем,
    як спливають у потоці ду́ші – ковтком
    чи виверженням, до світла чи геть від нього,
    як народжується добро з первинного злого,
    як інстинкти трансформуються в любов,
    як вогонь, електромагнітне поле й парадигми
    походять із тертя поверхонь – одна. об. одну,
    як нарощена маса прагне до порушення закону
    й спалахує в реакторі втамованою пожежею
    без опіку речовини живої, тож коли в захопленні
    сліпому слухають янголи Аполлона рівномірне
    гудіння сотень тисяч турбін у машзалах просторих,
    в судинах регочуть менади стабілізованої експансії
    хаосу теренами святої Пустоти...

    Обкладинка: я + MJ

  • […]

    […]

    Молекулярна машина
    продукує структури,
    підтримуючи рух 
    стародавнього пензля,
    щастя і страждання
    складені зі смальти
    по той бік маски найменування,
    архітектура та відтінки образів,
    ікони бажань і вражень,
    підпалені променем дива,
    калейдоскоп крізь око...

    Обкладинка: я + MJ

  • Етіологія Мари

    Етіологія Мари

    І.
    Вони ховаються в промінні,
    в куточку ока, там, де ніч,
    за світлими шпалерами,
    в плетінні лабіринту, який
    звивається аспидами
    запалених судин, вони
    ледь чутний шепіт,
    приплив нудоти з живота
    до скронь, аморфне
    уособлення у капі
    на моєму дереві,
    покрученому виром
    помилок...
    ІІ.
    Будова логіки від норми
    до химери, а далі лиш
    блукання між кімнат,
    у коридорах виє протяг,
    поліетиленові колише
    покрови в марудних снах,
    де водять колом вії й мари,
    де важко відтворити дім,
    вокзал на перетині вимірів,
    холодний і лячний вокзал,
    у стрункій життєвій картині
    геометрія вставлена в плоть,
    а отже, янголове тіло також
    купа збуджених кишок
    у вогні божественному тліє,
    і ти повзеш через отруйний дим...
    ІІІ.
    У чорному серці – сенс,
    а отже – ґрунт, а отже –
    шахта аж туди, де первісне
    марить гештальтом,
    прокладеним трасою
    в хромосомах,
    твої жахи, що гудять
    у скронях, твої радіння
    у животі, твоє прокляття,
    твій вічний голод, горіти,
    вдихати жарини свої,
    яка то дивна брунатна крейда,
    аби малювати едем благий,
    які то обдерті від пір'я крила,
    аби до вирію долетіти,
    кий у хребті, ненадломна постать
    тримає душу у кулаці,
    шепоче у вухо ім'я: "Дорослий..." –
    жбурляє на купу без каяття,
    у шахті на стінах п'явки
    й черви, у небі над ними
    одвічне світло, на нитці
    дзвінкій від бактерій до пневми,
    балансує вигнання твоє і дім...

    Обкладинка: я + MJ