Сходження з орбіти – розпач,
розрахунки блимають в очах,
віщують саме недобре,
перед модулем розквітає
анемоною гравітація,
стогне метал, вібрація
виє високо на зубах,
прострація тінню волочеться
синапсами неокортекса,
сумнозвісна та пустота
виявляється між тобою
та неіснуванням, де
дугою агонія гнеться
й відбувається трансформація –
на гірше чи на краще – хто його зна...
але змушує дивуватися той факт,
що з відчаєм можна жити,
до відчаю адаптуєшся,
навіть усміхаєшся, поки розірвані
конструкції твоїх ідеалів
хаотичною геометрією обертаються,
виблискуючи, в напрямку темряви,
поки скрижалі евклідові горять,
і благо згортається до міліметрів
від аритмічного серця,
мрія та надія оплавленими грудками
лежать на долонях, загубили обриси,
та матеріал усе-таки той самий,
хочеться вірити, що інформація
зберігається, хочеться вірити,
що будемо жити...
Обкладинка: я + MJ