Коли облущилася
фреска бога з-під повік,
усесвіт вируванням див
щемких постав, крізь отвір
в куполі самотний
зойк життя маленького
вдивляється в зеніт,
у ньому відбивається
зоря, палахкотить під
ребрами й поза очами,
мова цифр таємницями
мигтить і тріпотінням
нервів розсипається,
дух навчається розмовляти
з усім, що було по той бік,
і так усе до себе
повертається...
Обкладинка: я + MJ
Я був стовпом –
облущився, тростиною
був – надломився, був
травою – похилився,
пелюстки тікали ген
за вітром, став зернина –
висох, став клітина –
наді мною перспектива
– безкінечний купол
синій на руках великих
сильних, так хотів
допомогти їм, так тягну
маленькі вії, як не зможу –
стану вірус, парочкою
протеїнів, на собі нестиму
гнозис складовими краєвиду,
напрямком, авжеж, у вирій...