![[UA]topia II](https://www.amorfati.in.ua/wp-content/uploads/2025/06/xsimko_a_woman_in_a_wingsuit_and_helmet_flying_off_the_very_t_588c8339-d59a-4eb6-b34b-ee27f7ee5de6_3.png)
Гонг лунає у храмі підвалин,
задля висоти така гігантська сила
опанована, не страшно більше
ступати за край утроби, танцюють
боги в цьому просторі грому,
і ти з ними разом злітаєш і пурхаєш,
зблиск метелика через підкинутий погляд...
Обкладинка: я + MJ
Цей вірш не приурочено до Дня Захисника і Захисниці. Не люблю і не практикую “вірші до свят”, навіть коли саме свята надихають (стається і таке). Проте цей конкретний вірш написано з роздумів про людину, яка загинула, захищаючи свою землю і те, в що вірила, про те, як нестерпно багато стискається пекучою точкою в нестерпно малому відрізку часу. Це не до дат, а до того, що поза датами.
Безодня в зіницях людини на вістрі патрона, готового підкоритися злобі потвори, – безодня у погляді того, кому уклонилися гори поважно, провели церемонію коронування в герої, гуркіт смерті вірвався у браму, і довго стелилася хмара храмом, кавалькада ворожої хоті, розчепірила гострі кігті до осяйного його́ трону, доторкнулася, та закрилася мить, мов долоні, на очах його́ молитовно, і стріла крізь вологий та сірий саван розчинилася у блакиті...