Позначка: падіння цивілізації

Я сподіваюсь, що колись
покинемо руїни міст,
історії скрижаль віддаючи
причастям тіла нашого
у рот Природі – най хрумтить,
ковтають терпкий попіл корені,
бо вже коли узвозом кольоровим
котиться додолу все,
немає спадку долі кращої,
аніж капелою служити птаству,
в'ється їхнє соло хай
під купол безкінечності,
червневим золотом
зотлілому вбранню опалих
мармурових тіл, співочий
доказ - вирій тут, повір,
він зовсім поруч, не журись
за формою, планета горне
ніжно пил, який невдовзі
знову буде кров'ю...