Вага добровільно
взятої справи стискає
хребет вражаючим
тоннажем усіх зібраних
купи частин металевих
каркасу ранкового
світла, від падіння
тримає лиш скрип
відпрацьованих строп,
не існує жодної, навіть
найменшої, недовіри до
вашої сили, одне надзусилля
здійснити вас тільки прошу –
звільніть накопичене
море з повік, не тримайте
грози у судинах нервових
тканин, хай хмари здійснять
свою функцію – виллють
воду й щоками краплини
вишиють відмітки
подоланих викликів,
нехай дощ збереже імена,
після бою погляд відмиється
для врочистого відкриття
побудованого дому Сонцю,
що закляклі м'язи прогріє,
й тіло, навчене битися,
навчиться також – танцювати...
Позначка: плач
-
Львівська соната V. Lacrimosa
-
Trenodia
Чи твоя вода вертається зі снігом, коли зійшла до неба із трави, чи принесли вітри її до мене через кілька сотень кілометрів, й лягла вона мереживним листом на вії, та стекла оповіданням, залишивши ще один сріблястий слід у бороді? Чи будемо ще разом в цій усій воді, чи побудуємо у вирі водню в безкінечності часів свій дім і теплий хліб розломимо у нім, й позбудемося втоми й горя, винагороджені за всі докладені зусилля тишею літніх садів увечері?.. ...не знаю... але так хотів би...
Обкладинка: Unsplash