Фото: Serhii Nuzhnenko
На мою думку, все, чого хоче путін – це втриматися на верхівці своєї імперії. Навіть якщо вона стане скиртою гною, він сподівається бути згори тієї скирти. Адже в росії це єдине місце, де ніхто не сере тобі на голову. І він вважає, що ця війна є єдиний спосіб забезпечити йому збереження свого місця.
Тобто, це не про відновлення ніякого срср, взагалі не про бажання чогось, окрім виживання як єдиного не обісраного. Тому він і мусить годувати своє стадо ілюзіями і накачувати їх примарною параноїдальною ідеєю русскої вищості над ворожим світом.
Не існує повноцінної російської ідеології, лише набір каламутних образів із пострадянської літератури, поєднаний з (традиційно) інфантильним способом мислення. Це наче гомункул, зібраний з уламків радянського соціалізму.
Гадаю, ця війна – ніби необхідний етап життєдіяльності (будь-якого?) диктатора. Неминуче самознищення, котре засмоктує інші суспільства в свою мертвотну чорну діру.
Не думаю, що він зупиниться перед нанесенням будь-якої шкоди, тому його треба спинити, а систему, яка продукує таких психопатів, необхідно демонтувати.
Хочу додати дещо до попередніх думок.
1.
По-перше, я не сказав, чому ця війна здається путіну його порятунком. Все просто – він і його посіпаки нездатні створити стабільну економіку в росії. Єдине, в чому вони мали успіх, так це в розпродажі ресурсів. Вони сиділи на газі й нафті та послідовно викачували прибутки на Захід, от чому Захід може так міцно тримати їх за яйця.
Чому вони так чинили? Тому що вони є діти своїх батьків, які давним-давно второпали, що їхня росія може існувати лише як сировинна база для технологічно більш розвинутих держав. Вони забили на будування світлого майбутнього для своєї землі, натомість використали її як дійну корову. А щоб воли не ревіли з порожніми яслами, їхні кати навчилися створювати всі ці безглузді ідеології.
Однак, аби ті ідеології працювали, московська верхівка повинна була вберегти рабів від усвідомлення істинних причин лайновості їхнього життя. Так вони створили зовнішнього ворога за лекалами нацистської Германії чи будь-якого іншого фашистського суспільства. І якось так сталося, що образ «поганого Заходу» завжди переважав відчуття, що насправді це їхня політична система відповідальна у всіх негараздах. Ця думка завжди підходила російському народному мисленню, бо знімала з них відповідальність за їхні життя та вибори. Вони радо прийняли ідеологію, бо вона зробила все простим і закріпила їхню високу самооцінку.
Коли лайнова російська соціальна система почала розвалюватися, коли росіяни більше скуштували Заходу і набралися його демократичних ідеалів, коли з’явилися соціальні групи, які справді не відчували ressentiment по відношенню до західної культури (а отже почали підозрювати про справжні причини «свинцовой мерзости» російського життя), стала потрібна нова доза рашизму. Українська політична криза була використана як виправдання першої, гібридної, інтервенції у 2014 році.
Та «перемога» створила гігантську ін’єкцію дофаміну для росіян. Їхня саморобна образа на Україну (яка стала зрадницею і лоялісткою до поганого Заходу та їхніх наративів) була задоволена, їхня жага величі (замість жаги менш лайнового життя) задовольнилася окупацією «исконно русского» Криму. Я досі пам’ятаю, як мої тодішні друзі, які доти ніколи не висловлювали жодної агресії по відношенню до українства, стали горлати «Крым наш!» Все спрацювало! путін легітимізував свій режим ще на 8 років. І в мене звідтоді нема друзів у росії.
Зараз черга другої дози – повномасштабна війна. Заради тієї ж мети – фортифікувати зомбіленд знову, на стільки, на скільки вдасться. Їм байдуже до своєї корови, їм байдуже, що з неї вже кров тече замість молока, байдуже, допоки вони лишаються на своїх місцях і їхні шкури досі захищені від лайна інших психопатів зовсім поруч із ними.
Щодо геноциду – яким ця війна безумовно є – то це не є власне ціль росіян, ЦЕ ПРОСТО, БЛЯДЬ, СПОСІБ ЇХНЬОЇ ПОВЕДІНКИ.
Так вони примушують своїх жертв скоритися. Ні честі, ні принципів, просто психопатичний modus operandi. Це інструмент для розв’язання різних завдань. Одне з них – вказати цим клятим українцям на їхнє місце, позбавити їх свободи, волі та європейських прагнень. І росіяни потім заспівають пісню про власне месіанство, якщо переможуть, або ж пісню про «це все путін!» чи «ми не знали!», яку співають полонені, коли програють.
Маю питання: «Як ви могли нічого не знати, коли снарядами рівняли ціле місто з землею?! Як так могло статися, що у вас навіть не майнула гадка, що то не мілітарний об’єкт ви прасуєте у такій кількості?!» Я не вірю в жодні російські намагання відкараскатися від геноцидальних убивств, звалити це все на їхню верхівку. Якщо вам дійсно жаль, не кажіть, що то «не ваша провина», бо ж ви так само весь цей час були частиною проблеми. Визнайте провину і терпляче прийміть покарання за ваш вибір та скоєні злочини. Візьміть відповідальність за свою країну, як німці в Другу світову.
2.
Про «силу» їхньої армії. Ця «сила» покладається на кількість бойової біомаси та політику тотальної відсутності поваги до життя та здоров’я цієї біомаси. «Хай дохнуть, баби ще понароджують» – слова «великого» російського полководця Жукова, судячи з усього, досі є актуальними. Вони занадто ліниві для якості. Вони мають успіх лише в створенні психопатів, які покірно і з радістю виконують накази своїх господарів та утримують рабів від дезертирства або порціями ідей «русского мира» або ж погрозами катуваннями і смертю.
Інший стовп російської «сили» – атака вразливих для посіву страху та відчаю. Як уже сказав раніше, геноцид як спосіб поведінки. Цю систему конче необхідно демонтувати, росіяни повинні бути деімперіалізовані (чи як там ще можна назвати ту потворну релігію) і постраждати від наслідків розв’язаної війни, неважливо, за вони були чи проти (бо ж після поразки всі вони раптом стануть переконаними пацифістами, точно як німці після перемоги союзників).