Позначка: росія країна-терорист

  • Червонозоряне місто

    Червонозоряне місто

    Стояли червоні фабрики в середмісті,
    димили червоні фабрики червоним димом,
    люди з сірими обличчями квапилися
    пройти повз ті стіни, щоб не глянути
    випадково у сліпі роззявлені вікна,
    струшували похапцем з одежі пил рудий,
    ховались у кімнати квартир та офісів,
    робили, мили руки, мили тіло, сідали 
    за столи і пили, їли, лягали спати, 
    накривалися з головою ковдрами, 
    бо вночі над фабриками розливався вий
    сирени, а за ним стояв низький гуркіт,
    подейкували, що то працюють важкі
    сталеві жорна, але що вони перемелюють?
    Заїжджають туди крізь великі ворота
    фури брудно-зелені, з червоними
    цифрами на боках, що везуть вони?
    Дзеленчать туди потяги довгі – що
    ховається в їхніх вагонах, іржавих
    паралелепипедах? У деяких є
    вузькі пройми під самою покрівлею,
    на проймах стоять ґрати, за ґратами
    видно тіні...

    ...червоні фабрики в місті червоних зірок
    були стерті килимовими бомбардуваннями,
    у підземеллях знайдено 15 тисяч тонн кісток
    виду хомо сапієнс...

    Обкладинка: я + MJ

  • Стіна

    Стіна

    Ненависть холодна
    цементує стіни розколу,
    забезпечує дренажі
    та експлуатаційний
    персонал, перетворюючи
    прірву на технологічний отвір
    від усього презентованого
    з того боку, цілком імовірно,
    що нашарування поколінь колись
    виростять мости, але відколоте
    вже буде чимось зовсім відмінним,
    травою на дощенту випаленому й
    спресованому в антрацит.

    Обкладинка: я + чат GPT

  • Новорічне пустослів’я

    Новорічне пустослів’я

    Виникла думка, що сучасна війна – це “пенсія диктатора”. Тобі під сраку років, член в’ялий, захоплень у житті нема, падати під наступників не хочеться (чи ж марно ціле життя дерся на цю “висоту”?) Який вихід? – Правильно: почати війну! Створити загрози, підірвати стабільні домовленості, щоб система законсервувалася і не могла швидко змінюватися. Оскільки війна планується довго, то можна припустити, що для путіна це був “золотий парашут” аж від моменту приходу до влади.

    Так, можна було б “зварити” Україну повільно, помішуючи створене гауляйтерами болото. Так, можна було б нагромаджувати пухлину “тайожного союзу”, але все це було занадто спокійно та створювало простір для маневрів конкурентів. У такій теплиці важко нагадати, “хто тут папка”, можна й загриміти в немилість, сконати десь у санаторії на голодному пайку.

    Війна привабливіше, війна звужує кількість опцій, зменшує кількість відтінків сірого. Війна підрізає змогу домовлятися з іншими країнами та корпораціями, підриває обіг ресурсів. Ієрархія цементується, бо диктатор створює середовище, де найкраще маневрує саме він. Конкурентам залишається рухатися в його тіні.

    За час холодної війни світ навчився ізолювати бойові дії в локальних “театрах”. Вихід на “українську сцену”, звісно, збентежив усіх, але головні зусилля Заходу були спрямовані саме на ізолювання конфлікту. Сцена велика, але яка різниця, якщо бої відбуватимуться тільки там?

    Таким чином диктатор досягає своєї мети на внутрішньому фронті, а Захід консервує комерційно вигідний старий порядок. Бо справжньої, “повномасштабної” Третьої світової не хочуть. Чи зможе Україна поставити питання руба й вийти за межі цієї програми, добитися врахування своїх інтересів у створеній м’ясорубці? Біс його знає…

    Без вагомих політичних змін перспектива вимальовується не надто весела…

  • Саркомат

    Саркомат

    Війна онкохворого проти зомбі,
    у животі Голодомор, в артеріях Прип'ять,
    у серці – мрія про садок і волю
    ятрить м'язи, змушує вставати,
    брати постіль і йти – мостом через загибель
    хитким, крізь ю'рми ворогів, які
    луснуть один за одним під тиском
    протидії, та досі сутеніє горизонт
    і за димом не видно світила,
    болить усе тіло від сарком, від судин,
    забитих мутованими клітинами,
    голова загачена пилом і піском,
    лише пальці вперто тиснуть на гачок
    спусковий, спускаючи вістря в
    осердя чуми, стільки століть
    повторювана дія, що кінцівки
    звикли до кривизни, позасвідомо
    хворий вірить, що зможе вилікуватись,
    якщо залишиться живим у нагромадженнях
    злоякісних пухлин біля стіни карциногенів,
    поза межами болю, поза межами терпіння,
    поза межами волі, поза самоусвідомленням,
    на одному тлінні заряду в спинному мозку,
    на відсутності в місці присутності,
    мов куля у балістичній приреченості
    торувати тунелі любові, з німим
    сподіванням побачити світло на виході...

    Обкладинка: я + MJ

  • Violencendence II

    Violencendence II

    Якщо любити долю безумовно,
    заспівати осанну ворогові
    за німб довкола мого образу,
    за контраст у моїх кольорах,
    то на дошці ікони проступить
    чудовисько – загрозливе, смертоносне –
    яким я стала, насильство, що
    я опанувала, у кігтях буде й зубах,
    й лусці, й мацаках, бо що глибше,
    то далі я від ссавця, і ближче до
    диявола, й тепер мені подобається
    чути, як шкварчать недопалки
    твоєї армії, як стукають секунди
    до неіснування, ядучої агонії
    повні, як гасне мутне світло в
    твоїх очах й тебе ковтає вогонь,
    бо вогонь – то єдиний спосіб
    виправити твою історію, й зі
    смороду твоєї соми витягнути
    як не красу, то принаймні користь
    степовим ґрунтам...

    Обкладинка: я + MJ

  • Violencendence

    Violencendence

    Славослів'я хряскоту ворожих кісток,
    ікона простреленої голови,
    круками дароване прозріння,
    наміри під нігтями обвуглених рук,
    прибитих до хрестів смертного оніміння –
    метал провадить літургію, куля за кулею
    до трансценденції торують шлях усередині тіла,
    цідить русло між могилами напівпаралізована
    надія, перебираючи чотки способів спасіння
    найефективніших, зі сторони ранку – дим...
    і копошіння – повзуть чумні до життєдайної ріки, 
    запалені роти неситі припадають до води,
    й один за одним, шерег за шерегом – від спраги гинуть.

    Обкладинка: я + MJ

  • Descensus

    Descensus

    Хто знає – зі світла
    спускається в тінь,
    у відсутність занурює
    руки поволі, вставляє
    полімер між зубів, щоб
    не стерти їх об зане-
    покоєння, тестує, на-
    скільки далеко сягне
    вогонь, скільки вже його
    є в долоні, ця діяльність
    позбавлена будь-якого
    сенсу, ця діяльність
    позбавлена будь-якого
    значення, ця діяльність
    просто саме життя,
    з тих пір, як промінь
    звився протуберанцем,
    торкнувся зернятка
    гарячим пальцем,
    зрушив маятник серця
    у мовчанні, й потягнулося
    дерево у два спрямування,
    що більше вбирає світла,
    то далі у пекло свердлить,
    що величніші емпіреї –
    жахливіші глибини смерті,
    що більша любов – щільніше
    стискаються зуби, хто знає –
    робить собі вакцинації згуби
    бо в садах високих надій
    мацаки чудовиськ завше
    в'ються за стопами,
    та лоскоче парость чорна
    у хребті...

    Обкладинка: я + MJ

  • […]

    […]

    Скинулись копІйками,
    скинулись життями,
    скинулись кінцівками
    та ще якими травмами,
    скинулися мріями,
    скинулись родинами,
    скинулися друзями
    та ще якими рідними,
    скинулися твердістю,
    скинулися м'якістю,
    скинулись, що майже
    ніц нічого не зосталося,
    й от сидим та крутимо
    млини вже по інерції,
    зжирають жорна трупи,
    але дещо вже потерлися,
    і я в душі вже не їбу,
    куди ми всі прикотимось,
    з-під лоба зирю у імлу,
    скидаю щось по змозі...

    Обкладинка: я + MJ

  • […]

    […]

    Реальність кліщами
    додолу тягне куточки
    губ, мужики з жінками давно
    не танцюють, збирають
    гривні, рахують трупи,
    хз, яким чином досі
    рухаються, хз, яким
    чином справляються
    з сумом, мабуть, уже
    просто на автоматі,
    мабуть, вже ні з чим
    ніхто не справляється,
    звичка боротись, мов звичка
    бути – єдине, що залишається...

    Обкладинка: я + MJ