Скрегоче кігтями
у двері понеділок,
я щелепи стискаю
мимохіть, карбую
цвяхом на склепінні
мить: 9 квітня, 23й рік,
Великдень, Львів,
the future is not set,
there is no fate but
what we make (c),
Весна увійшла у Храм,
хочу вірити в обіцянки
собі, хочу вірити у
високий замок з пилу
в моїм кулаці, що згріб
на дитячому майданчику
(ґрунт, гумова крихта
й кремнію диоксид)
з останнім снігом
навесні, залишаючи
землі слід, у якому ми
будемо стрибати,
пізнаючи науку висоти
у верхівок дерев,
і приручимо той дикий
понеділок та будемо ще
гратися з ним...
