Наставити вуликів
багато-багато,
насадити дерева,
сади колосальні,
і нічого не брати,
хіба що плоди,
що спадають самі
в покривала,
пов'язані коло
стовбура, ніби
краватки, хіба що
краплини медові
роси, що проступить
в щілинки між дошок
твердині гудіння,
потоне біль
у жирному благоговінні
перед машиною роду
досконалою в турботі
тварини, яка навчилася
бути більше, ніж.
Обкладинка: я + MJ
Садок вишневий коло хати,
інвертори між бджолами гудуть,
блищить акумулятор індикатором
під ковдрою бетонного бункеру,
сузір'я душ, знервованих і впертих,
поволі формує систему нічного освітлення,
випростуються в простір артерії,
перетікають між тілами сили,
даючи змогу стати більше, ніж один,
отримати ще більше я в мережі ми,
витягувати з льоху заблукалий світ
кривавими стежками еволюції,
ось вечоріє, ось червона мить
над горнятком гіркого трунку,
у сліпоті контуженої голови
орієнтуєшся на витягнуті руки,
й рухаєшся вздовж дротів
систем автономного живлення...
Обкладинка: я + ChatGPT + MJ
Садок вишневий коло хати,
хрущі над вишнями гудуть,
ідуть солдати з автоматами
сльотаву й перебиту путь,
співають, ідучи, дівчата
над головою марить прапор,
роса секунд, неначе ртуть,
а з нею діти, тата, мами,
а з нею мрія ще́мить дух,
а з нею стільки не встигають
завершити на зльоті рух...
і осипаються, мов зернятка
гранату, даруючи містам
ранкову чашку кави ціною
наскрізної рани, з якої
крила втомлені ростуть...
співають залпами гармати,
садок здригається,
але хрущі – гудуть...