Позначка: соціальна психологія

  • Пустослів’я про поступ

    Пустослів’я про поступ

    Дисклеймер. Я вже програв у цій царині, мені не вистачило внутрішнього ресурсу на системну соціальну роботу, тому кажу не як претендент на статус лідера громадської думки, а як свідок і вболівальник поступу інших.

    Криза може бути як природньою, трансформаційною, так й епізодичним спазмом на шляху історії. Криза може дати глибокі системні зміни в суспільстві, а може залишитися витоком агресії, після якого трансформаційна активність відкочується на вихідні позиції.

    У суспільній конфронтації спрацюють лише маніфести вже існучої ініціативи, а не раптові вимоги магічних перетворень. Закляття і молитви не знімають кліщів і не лікують рак.

    Справжня міцність і система починаються там, де нецікаво, де рутина, бюрократія, де заради крихітного прогресу доводиться палити значно більше часу й нервів, ніж хотілося б.

    Слава героїв у розпаленому ними вогню, і найтриваліше живе вогонь у налагодженому двигуні.

    Хочу вірити, що всі наші поневіряння все-таки стають досвідом. Хочу вірити, що з болісної доби ми все-таки навчаємось, що прогрес починається з підвалу, з системної організаційної праці (робота волонтерських громад це наочно демонструє).

    Хотів би вірити, що досвід також стане щепленням проти патерналізму й віри в популізм. Але реальність досі показувала зворотнє. Еволюція дістається нам ціною страшних коливань, і жертвами в процесі так часто стають пагони справжніх змін.

    Системні та тривалі ініціативи є, але їхнє зростання та зміцнення йде значно повільніше, ніж спалахування партій та рухів. У системних та тривалих ініціатив також рідко виходить свою діяльність оздобити драйвом для привабливого паблісіті. Втім, суть поступу – саме в них.

    Висновок: реальні зміни – марафон, спринтерським темпом їх не досягнути.

  • Virtue

    Virtue

    Від мене до тебе – безодня,
    покрита оманою близькості,
    від мене до тебе – прірва,
    стягнута тросом присутності.
    Шо ти, тіп? Шо ти? Тіп? Чуєш?
    Сусіда, пошарпаний бік корабля,
    що діє на нерви, до зла звиклий
    в мантії недовіри й характеру
    без компромісів, спадкоємець
    ГУЛАГу й статуту паразитарної
    піраміди, нікуди не звалимо, сцуко,
    від тисняви світу, від тисняви світу,
    схожого на маршрутку на кладовище
    напрямком, коли на столі між нами – 
    ніж – уособленням братерства,
    рівності та справедливості, настає
    час не лише говорити, а й слухати,
    чуєш, як повзе на нас старість?
    Чуєш, як люди поволі перетворюються
    на кліщів? Чуєш, як звичка гризтися
    знаходить хвіст і гнів не дінеться нікуди,
    коли б'є в дзеркало? Це ми, настояні
    в облуді, скиглимо під плитами війни
    й підборами пафосних пик із блакитних
    ікон, це ми продукуємо сморід, у якому
    помремо нікчемними плювками долі,
    як тільки не почнем складати доміно
    й тягнути лямку, навіть не стискаючи
    долоні одне одному, аби лиш напрямок
    був схожий: не ступати на мозолі, не
    тупити й не пилити гілку, на якій сидимо,
    не драти горло, не доливати воду у вино,
    не пригрібати сухарі – профіт! – з багна
    підгорнутого пагін сходить, бачиш то?
    Не бачиш? Значить, знов по колу
    починається розмова, й так допоки
    не второпаємо...
    

    Обкладинка: я + MJ