Від мене до тебе – безодня, покрита оманою близькості, від мене до тебе – прірва, стягнута тросом присутності. Шо ти, тіп? Шо ти? Тіп? Чуєш? Сусіда, пошарпаний бік корабля, що діє на нерви, до зла звиклий в мантії недовіри й характеру без компромісів, спадкоємець ГУЛАГу й статуту паразитарної піраміди, нікуди не звалимо, сцуко, від тисняви світу, від тисняви світу, схожого на маршрутку на кладовище напрямком, коли на столі між нами – ніж – уособленням братерства, рівності та справедливості, настає час не лише говорити, а й слухати, чуєш, як повзе на нас старість? Чуєш, як люди поволі перетворюються на кліщів? Чуєш, як звичка гризтися знаходить хвіст і гнів не дінеться нікуди, коли б'є в дзеркало? Це ми, настояні в облуді, скиглимо під плитами війни й підборами пафосних пик із блакитних ікон, це ми продукуємо сморід, у якому помремо нікчемними плювками долі, як тільки не почнем складати доміно й тягнути лямку, навіть не стискаючи долоні одне одному, аби лиш напрямок був схожий: не ступати на мозолі, не тупити й не пилити гілку, на якій сидимо, не драти горло, не доливати воду у вино, не пригрібати сухарі – профіт! – з багна підгорнутого пагін сходить, бачиш то? Не бачиш? Значить, знов по колу починається розмова, й так допоки не второпаємо...
Обкладинка: я + MJ