Бетоновози вервицею тягнуть –
постане храм з кутастих форм,
відлитих з попелу та епоксидних
смол, високе небо лоскотатимуть,
пахтимуть ладаном та електронікою,
у текстурах стін долонями ти зможеш
прочитати про ті храми, що стояли до
і падали, бо падати – обов'язково,
ви́сіли у порожнечі сном, аж поки хтось
не брав у жмені плоть розтрощену
й не починав громадити новий остов,
ніким не прохане продовження
занепокоєння, ніким не очікуване
ворушіння, шторм у краплині води,
дзижчання надокучливе у скронях,
брилою важкою виринутий стогін,
наріжний камінь у фундації душі –
тендітна грудочка любові, скрупул,
про який сигналізує біль...
Обкладинка: я + MJ