Позначка: вічність

  • […]

    […]

    Doch alle Lust will Ewigkeit—,
    —will tiefe, tiefe Ewigkeit!

    Friedrich Nietzsche
    Якщо є життя після смерті,
    то я хотів би лише таке,
    де можна було би колись
    дочекатись любимих людей,
    інакше мене би спіткав
    колосальний сум, і це життя
    було б тим, що хтось називає
    "пекло", якщо дійсно існує
    душа, яка провалиться крізь
    атоми у квантовий вимір,
    коли тіло своє відпрацює,
    чи якось ще шлях його увірветься,
    я хотів би, щоб, рано чи пізно,
    ми знову зустрілися там,
    і заплуталися б, щоб тримати
    зв'язок, де б наші частки не літали,
    зневажити відстань, зневажити
    пустоту, подолати відсутність,
    існувати рáзом до теплової
    смерті Всесвіту, і після переродження
    йогó з новóго Великого вибуху...
    ...істина, вірогідно, не в тóму, істина,
    як зáвжди, нудна й механічна,
    але це не завадить мені бажати,
    аж доки для мене навіть пітьми
    не стане...

    Обкладинка: я + MJ

  • Бо всяка плоть, як трава… (с)

    Бо всяка плоть, як трава… (с)

    На мертвих зростає трава,
    квітками дикими пурхає радість –
    іллегітимна на тлі стіни плачу,
    проте тілу Христа в обіймах
    м'якої зеленої ковдри краще,
    ніж на цвяхах, бо кожний клаптик –
    це атомний видих того, хто відбув
    темпоральним болідом у простір,
    відгув ім'я своє з краю губ у
    майбутнє, де буде присутній 
    відлунням відпущений дух
    й сміятиметься на віях зеленим
    кольором...

    Обкладника: Bradley Brister

  • Траверсія

    Траверсія

    Я хочу навчитися
    кричати про своє
    життя, знати б –
    кому, бо за урвищем
    краю душі ані бога,
    ні публіки, море саме,
    лише море, а морю
    що моя амор, що моя
    морі – все єдино, шум
    одвічний, атомна стихія,
    по собі сама воднем
    космічним віє, та
    мимохіть надіюся, хоч би
    дотично, існує переправа,
    і Харон мій лемент сприйме,
    плече долонею шорсткою
    стисне ніжно:
    "Ну, дитино, ну, я знаю,
    знаю, вірю, але послухай,
    вічність дбає про нас всіх
    у безкінечному зусиллі,
    тож, як не на Землі, так на
    Кеплері 438b колись
    чудова буде мить...
    а може, й дві..." і ми
    спимо вже у човні, надхненні
    та поранені, шляхом до 
    наднової зірки й чорної діри,
    певні у сні, з якого новий світ
    постане – встигли
    головне – тому і тим, кого і що
    любили, цей факт засвідчити,
    а отже спалах наш осяє шлях
    новій весні, зігріє пагони нові
    в сузір'ї мрії... а отже недарма
    кричав... і недарма боліло...

    Обкладинка: NASA

  • […]

    […]

    Рівно з землею,
    за межами болю,
    я так сподіваюся –
    буде спокійний
    сон, як єство твоє
    проростає в корінні,
    щоб із хмарами
    розмовляти знову
    згодом, і як би не сіяли
    поле злом,
    а зійде рядно
    кольорове згодом
    знову...

    ...і навіть коли
    вже забудуть
    про все і про нас,
    снами будемо
    в хвилях зіркового
    наміру, й кожний
    кришталик солі,
    що колись упав з ока,
    і кожна любов на весняних
    гілках буде нами
    знову... згодом...
  • Хмарний архів

    Хмарний архів

    Doch alle Lust will Ewigkeit —,
    — will tiefe, tiefe Ewigkeit!

    Friedrich Nietzsche − Also Sprach Zarathustra
    Як храм паде,
то стане хмара
в архіві буде –
драмтеатр –
колекція рядків
на склі, надхненних
видихом, життя
ознакою насичених,
це лиш на перший
погляд зникли,
насправді завше
будуть поряд
на повторі в тиші,
мов актори, без утоми,
грати в безкінечну гру,
покличеш спогад –
все проступить,
гукнеш спросоння –
буде тут...

    Photo by Billy Huynh on Unsplash