Позначка: відчай

  • […]

    […]

    Крила душі величної
    не витягнуть тіло,
    побите сухотами,
    звірі мікроскопічні
    та смертоносні
    вгризаються в полотно
    ікони, сліпі до краси її,
    воля до здійснення
    жевріє вперто в очах
    облуплених, спазмить
    руки, врослі в залізо,
    в щелепах подвійного
    фронту нажаханий захват
    мегагерцю, горду корону
    вдягає мученик, і в світлі
    його орудують підземні
    мешканці, усувають наслідки
    життєдіяльності пошесті,
    бережуть вронену соколами
    мрію, загорнуту в капсид
    цинізму та розрахунку,
    повзають і торочать під носа:
    ми будемо жити,
    ми будемо жити,
    ми будемо жити...
    ...потроху, попри

    Обкладинка: я + MJ

  • Саркомат

    Саркомат

    Війна онкохворого проти зомбі,
    у животі Голодомор, в артеріях Прип'ять,
    у серці – мрія про садок і волю
    ятрить м'язи, змушує вставати,
    брати постіль і йти – мостом через загибель
    хитким, крізь ю'рми ворогів, які
    луснуть один за одним під тиском
    протидії, та досі сутеніє горизонт
    і за димом не видно світила,
    болить усе тіло від сарком, від судин,
    забитих мутованими клітинами,
    голова загачена пилом і піском,
    лише пальці вперто тиснуть на гачок
    спусковий, спускаючи вістря в
    осердя чуми, стільки століть
    повторювана дія, що кінцівки
    звикли до кривизни, позасвідомо
    хворий вірить, що зможе вилікуватись,
    якщо залишиться живим у нагромадженнях
    злоякісних пухлин біля стіни карциногенів,
    поза межами болю, поза межами терпіння,
    поза межами волі, поза самоусвідомленням,
    на одному тлінні заряду в спинному мозку,
    на відсутності в місці присутності,
    мов куля у балістичній приреченості
    торувати тунелі любові, з німим
    сподіванням побачити світло на виході...

    Обкладинка: я + MJ

  • Траверсія

    Траверсія

    Я хочу навчитися
    кричати про своє
    життя, знати б –
    кому, бо за урвищем
    краю душі ані бога,
    ні публіки, море саме,
    лише море, а морю
    що моя амор, що моя
    морі – все єдино, шум
    одвічний, атомна стихія,
    по собі сама воднем
    космічним віє, та
    мимохіть надіюся, хоч би
    дотично, існує переправа,
    і Харон мій лемент сприйме,
    плече долонею шорсткою
    стисне ніжно:
    "Ну, дитино, ну, я знаю,
    знаю, вірю, але послухай,
    вічність дбає про нас всіх
    у безкінечному зусиллі,
    тож, як не на Землі, так на
    Кеплері 438b колись
    чудова буде мить...
    а може, й дві..." і ми
    спимо вже у човні, надхненні
    та поранені, шляхом до
    наднової зірки й чорної діри,
    певні у сні, з якого новий світ
    постане – встигли
    головне – тому і тим, кого і що
    любили, цей факт засвідчити,
    а отже спалах наш осяє шлях
    новій весні, зігріє пагони нові
    в сузір'ї мрії... а отже недарма
    кричав... і недарма боліло...

    Обкладинка: NASA

  • […]

    […]

    Бетонний монстр
    траком трощить,
    взяти друзки й
    приліпити збоку
    недолугою абстракцією,
    йому до мене немає
    жодного діла, й до
    мистецької акції моєї
    байдуже, але хз, може
    якось хоч би чиєсь око
    раптом зачепиться й
    сповниться гидливої
    жалості до мого наміру,
    в чиїй естетиці, в кожній
    склянці, німотний стогін
    маленького незначного
    відчаю усвідомлення
    неспіврозмірності
    цього хлопчика, який
    досі не може вирости,
    та громаддя камінного
    господаря світу цього,
    що котиться керамічною
    розкішшю нашої наївної
    парості в саду земної
    насолоди, одвічно
    недосяжної, тому
    в такій ситуації молюся
    лише богині, яка
    накриває гострий край
    кахлів простирадлом,
    на нього можна проектувати,
    на ньому можна малювати,
    поки будить стук стояти
    над зниканням, поки
    не станеться короткий
    рух, і гомін мого нарікання
    не стане рікою уламків
    для інших чиїхось рук...

    Обкладинка: Unsplash