![[…]](https://www.amorfati.in.ua/wp-content/uploads/2023/12/xsimko_deep_1_2_war_trench_dug_in_the_steppe_running_into_the_m_e6aa1617-e277-46dd-89b8-07c356ed7216.png)
О. Мацієвському
Дорога лишилась така страхітливо коротка, пряма і порожня, немає більше за що зачепитися, ближче і ближче туман, і терпкість вимочених трав на ґрунті чорно-глиняному досі не була ще так близька, у суміші гіркій з останньою цигаркою тане на губах надія, усе життя вміщається у видих "Слава Україні!", а далі крапки... крапки... крапки... крапки...
Обкладинка: я + MJ
Бій перетворюється на абстракції, рій векторів імовірностей, ти намагаєшся ухилятися й не дати ворогу ухилитися, в цьому вихорі біфуркації стільки майбутніх сплелися, в разі чого перезавантажитися зможеш із них у якихось, в цьому танці у шанцях шанси підійма те, чому ти навчився, й на відсоток до ста лиш останній припадає сумне "не судилося...", кульки, ниточки, м'ячики, колеса – нам доводиться гратись довічно, необхідно практикуватися, сподіватися не програти, на чекпойнтах не забувати зберегтися...
Обкладинка: я + MJ
Цей вірш не приурочено до Дня Захисника і Захисниці. Не люблю і не практикую “вірші до свят”, навіть коли саме свята надихають (стається і таке). Проте цей конкретний вірш написано з роздумів про людину, яка загинула, захищаючи свою землю і те, в що вірила, про те, як нестерпно багато стискається пекучою точкою в нестерпно малому відрізку часу. Це не до дат, а до того, що поза датами.
Безодня в зіницях людини на вістрі патрона, готового підкоритися злобі потвори, – безодня у погляді того, кому уклонилися гори поважно, провели церемонію коронування в герої, гуркіт смерті вірвався у браму, і довго стелилася хмара храмом, кавалькада ворожої хоті, розчепірила гострі кігті до осяйного його́ трону, доторкнулася, та закрилася мить, мов долоні, на очах його́ молитовно, і стріла крізь вологий та сірий саван розчинилася у блакиті...
![[…]](https://www.amorfati.in.ua/wp-content/uploads/2023/07/abstract-fire-desktop-wallpaper-blue-realistic-burning-flame-image.jpg)
Отці не повинні були б іти... ...так, я знаю, є ті, хто воїн, але досі на плечі тягарі клав мир, і безліч із чоловіків ставали будівничими, вчиняючи опір, безнадійні танцівники в колі остова вавилонської вежі, недобудованої... ...війна увірвалася у ранковий спокій, здійняла на ноги й примусила бути героями, або тими, хто тримає їх, у тіні, або тими, хто тримає тих, хто тримає їх, невидимими, або тими, хто зломлений, і віднесений вітрами жорстокими на узбіччя... ...отці не повинні були б іти... Отцям треба було би лишатися вдома, отців потребують доньки й сини, дружини потребують чоловіків, так, я знаю, є ті, хто воїн, кшатрії підписали договір із долею - танцювати з мечами, відчувати мир на гострому кордоні існування, граючись із вітрами жорстокими, не цураючись бути героями, не зважаючи на ціну громадського спокою і паразитичної полови, вони знають, вони завжди знали - війна повертається, війна не зникає надовго, жага, що спить, прокинеться обов'язково, монстри проїдять прохід у всесвіт крізь персони тиранів, мацаки й зуби впустить у вікна нашого кола недобудованого, примушуючи будівничих кидати матеріал будівельний у ракшасів морди... ...отці не повинні були б іти, отці закручуються в хороводі пилу й брил... ...на узбіччі, я сподіваюся, якнайбільше з них повернуться додому зі щитом, і на світанку підуть на роботу, й повернуться з роботи ввечері - гратися з сином і донькою, кохатися пекуче з дружиною, позирати з вікна на Вавилон, що поволі здіймається вгору, що поволі стає космічний ліфт - із безодні в безодню, на землі, убезпеченій від війни, перетвореної на попіл...