Позначка: алхімія

  • G.O.D.D.I.T.Y.

    G.O.D.D.I.T.Y.

    Бог – не персона,
    бог – речовина, хоча
    й диктує парейдолія
    обличчя в брижах, та
    психологічний портрет
    його – періодична таблиця,
    Deus est machina,
    найкращі молитви
    до неї – математика
    у храмі лекторію,
    вівтар її – лабораторія,
    хрест її – π,
    поклоніння їй – пізнання́,
    дарунок її – Філософський камінь,
    вона – працює, довкола розлите
    гудіння водню та вуглецю…
    …вслу́хатися
    в присутність життя
    навіть за межами життя,
    в музику його тиску,
    в істинність гри
    без практичного смислу,
    коли доконано ритуал,
    витончується матриця слів
    і цифр, залишається просвітлення
    розуміння,
    історія, прочитана на сторінках днів,
    стає зіркою…

    Обкладинка: я + MJ

  • Пекарня

    Пекарня

    Шахта гути бога
    крізь хребет пірнає
    в тінь, відкинуту
    польотом світла
    через простір,
    стривожений трим
    матерії, збудженої
    з вічних снів,
    звук первинний
    крізь флейту могутню
    небачений влаштовує
    цирк божевільних
    конторцій, дивись - які,
    й між ними - ми,
    згрібаємо борошно
    й місимо насущний
    хліб, загущене тепло
    благословення зірки
    у літерах на скоринці,
    впаде в живіт,
    у голову луна злетить,
    загасне повільно,
    зависне тиша дивовижна
    вбрана у відблиски
    поміж вій...

    Обкладинка: я + MJ

  • Descensus

    Descensus

    Хто знає – зі світла
    спускається в тінь,
    у відсутність занурює
    руки поволі, вставляє
    полімер між зубів, щоб
    не стерти їх об зане-
    покоєння, тестує, на-
    скільки далеко сягне
    вогонь, скільки вже його
    є в долоні, ця діяльність
    позбавлена будь-якого
    сенсу, ця діяльність
    позбавлена будь-якого
    значення, ця діяльність
    просто саме життя,
    з тих пір, як промінь
    звився протуберанцем,
    торкнувся зернятка
    гарячим пальцем,
    зрушив маятник серця
    у мовчанні, й потягнулося
    дерево у два спрямування,
    що більше вбирає світла,
    то далі у пекло свердлить,
    що величніші емпіреї –
    жахливіші глибини смерті,
    що більша любов – щільніше
    стискаються зуби, хто знає –
    робить собі вакцинації згуби
    бо в садах високих надій
    мацаки чудовиськ завше
    в'ються за стопами,
    та лоскоче парость чорна
    у хребті...

    Обкладинка: я + MJ

  • […]

    […]

    Жорна обертаються під дією часу,
залежно від діаметру, обертаються
швидше або повільніше, зерна всього
народженого Порожнечею перетираються
поміж ними на борошно першого сорту,
фігури в чорному замішують осяйне тісто,
церемонно вкладають у сонячні плями
карбонові волокна, які ввібрали всі значення,
склали ноти смаку витончені - Всесвіт став
смачніший завдяки сотням тисяч дрібниць...

    Обкладинка: я + MJ

  • Священна сциєнція

    Священна сциєнція

    Ось вона – чорна скляна стіна,
думка перетворюється на змію –
звивається...
...лоскоче нерви роздвоєним
язиком, там, де прообрази 
нуртуються, й потаємні 
звучать імена...
...карбонові кільця крутить Сатурн,
як згори – так унизу,
вібрує музика між секунд,
і фібри гудуть...
...гнозис сягає туди, де квант,
й безсило висить рука,
невідомість то більша, що більше
знань, безкінечна скляна стіна...
...змія крізь поверхню торує хід,
запліднюючи пітьму...

    Обкладинка: я + MJ

  • Бо всяка плоть, як трава… (с)

    Бо всяка плоть, як трава… (с)

    На мертвих зростає трава,
    квітками дикими пурхає радість –
    іллегітимна на тлі стіни плачу,
    проте тілу Христа в обіймах
    м'якої зеленої ковдри краще,
    ніж на цвяхах, бо кожний клаптик –
    це атомний видих того, хто відбув
    темпоральним болідом у простір,
    відгув ім'я своє з краю губ у
    майбутнє, де буде присутній 
    відлунням відпущений дух
    й сміятиметься на віях зеленим
    кольором...

    Обкладника: Bradley Brister

  • […]

    […]

    У мушлю долонь
    дістається камінь,
    тертя любові
    того, хто в мінусі,
    іскри заради
    крихітного полум'я,
    борошно заради
    кавалочку хліба,
    лискучі мозолі
    лискучий перл
    полірують зрештою,
    пухирями
    міряється час
    і зморшками від болю,
    й стрілами сивини
    поперек кольору,
    все, що вийшло
    з розуму у красу,
    тепер усмішку
    судомить, таку ясну,
    як погляд солдата
    в осінньому шанці,
    як погляд дитини
    з деокупації, як
    німб над батьком
    із донею на руках,
    як світло в обличчі
    дівчини, що птах
    у бетонному храмі,
    гудять секунди
    в стиснутих зубах,
    кульгати важко так
    у невідомий шлях,
    втираю в скроні
    оптимізму сніг, і
    вірю всупереч
    розчавленому серцю –
    часу біг веде до перемоги,
    у шелестінні оплесків
    ході лискучих брил,
    до фініша докотиться
    і перл маленький мій,
    тихенько сяде тінь його
    долонь на місце між зусиль,
    метелик сірий і німий…

    Photo by Marin Tulard on Unsplash

  • Алхімія ІІ 1/4

    Алхімія ІІ 1/4

    Чорнозем душі
    такий плодовитий,
    що навіть слова шахраїв
    можуть виростити
    дерево життя,
    тому в вирі часів
    у зляганні добра і зла
    нема переможців
    або переможених,
    ото б тільки варто
    зробити процес
    менш болісним...

    Обкладинка: Unsplash

  • Алхімія ІІ

    Алхімія ІІ

    Солоний край
    межі життя і смерти,
    оперізаний шумовинням,
    запаморочливо гострий,
    немов пробудження, яке
    продовжує сюжет сну, вершина,
    де нічого не сталося, і ніц
    не стало зрозуміло, але
    ієрогліфи зазміїлися,
    стали корчами тіла, осідланого
    так довго виборюваною благодаттю,
    розкривається єдність білого світла
    й проливається дощем незвіданої
    мови, порожнини заповнює
    твого мистецтва кава, така гірка...
    така гірка...

    Обкладинка: Unsplash