[…]

У мушлю долонь
дістається камінь,
тертя любові
того, хто в мінусі,
іскри заради
крихітного полум'я,
борошно заради
кавалочку хліба,
лискучі мозолі
лискучий перл
полірують зрештою,
пухирями
міряється час
і зморшками від болю,
й стрілами сивини
поперек кольору,
все, що вийшло
з розуму у красу,
тепер усмішку
судомить, таку ясну,
як погляд солдата
в осінньому шанці,
як погляд дитини
з деокупації, як
німб над батьком
із донею на руках,
як світло в обличчі
дівчини, що птах
у бетонному храмі,
гудять секунди
в стиснутих зубах,
кульгати важко так
у невідомий шлях,
втираю в скроні
оптимізму сніг, і
вірю всупереч
розчавленому серцю –
часу біг веде до перемоги,
у шелестінні оплесків
ході лискучих брил,
до фініша докотиться
і перл маленький мій,
тихенько сяде тінь його
долонь на місце між зусиль,
метелик сірий і німий…

Photo by Marin Tulard on Unsplash