[…]

По вуха в минулому,
чорні обійми майбутнього
обіцяють відрізати пуповину,
й тоді експонати в музеях
не викличуть більше сліз,
соляні сталагміти міфів
відломляться й забудуться
в тінях, лелека вивільнить
крила з гранітних брил, і
за ним полинуть душі
з темниці у серця на дні,
ґрунт попереду, білий-білий,
зачекався уже чорнил,
сліди плутатимуться в літери,
з літер виллються траси рядків,
свистітимуть електромобілі ними
до метрополісів нових надій…