Дівчатка пілотують
важкі бомбардувальники,
несуть під серцями важкі
авіаційні бомби та ракети,
життя навчає танцювати
танець Калі й жонглювати
відтятими головами чортів,
тож янголи вивільнюють
ув'язнену в металі lux aeterna
і палять горизонти пітьми,
бо знають – сонце може
не зійти, потрібно підсвітити
шлях юрбі підсліпуватій,
роїнню ґрунтів, що ховає
квіткове насіння в очікуванні
весни...
Обкладинка: я + MJ
Збільшити товщину біосфери,
як угору, так і вниз, напнути
м'язи усмішки для пострілу з
тугого луку графіком зростання
y = x2k+1, мінус-нуль-плюс,
і далі – шляхами тензорів, щоб
тремтіли живі кульки,
огортаючи поля присутністю,
надзвичайно потрібно – більше,
треба збільшувати ймовірність
гарних маршрутів, коли не жаль,
коли не лячно помилитись,
коли примножує – ділитись,
коли все – гра, і можна
в разі чого знов – зеніти
повторити на нових витках...
Обкладинка: я + MJ
![[UA]topia](https://www.amorfati.in.ua/wp-content/uploads/2025/06/xsimko_a_street_of_a_utopian_futuristic_megapolis.jpg)
Вишило променем поле кислотне,
вишили голкою поле лляне,
виший і тіло зі скла та бетону,
сповите в базальтову ковдру,
із тою ж любов'ю, і поверхи
до піднебесся глибокого,
і 10к речей безмежжя
зберуться у терпкий ковток
шипшинового морсу
перед панорамним
вікном на утопію...
Обкладинка: я + MJ
Прапор вічно далекий такий майорить аж на лінії обрію маревом двокольоровим, міраж, мотивація вічно йти чи повзти, чи лежати у напрямку, озивається волею, долею, болем, зі смаком надії ілюзіями, приводом стати героєм, приводом для роботи, приводом озиратися, коли викине вітром за борт у сиротливе тепле море, де не так багато залишається свого, шлях до стягу - коловорот посівних, коловорот городів і трикутних на них людей, гарних і не надто, добрих і не дуже, дужих духом і таких собі, звичайних, розлетяться всі, рано чи пізно, тіла пелюстками та попелом, а пагони залишаться, пагони - поручні душам триматися, щоб не покинути вирій, де б не тріпало їх течіями атмосферними, прапори майорять серед оплесків інших полотен з інших ландшафтів, під Сонцем одним...
Обкладинка: я + Midjourney
Чи твоя вода вертається зі снігом, коли зійшла до неба із трави, чи принесли вітри її до мене через кілька сотень кілометрів, й лягла вона мереживним листом на вії, та стекла оповіданням, залишивши ще один сріблястий слід у бороді? Чи будемо ще разом в цій усій воді, чи побудуємо у вирі водню в безкінечності часів свій дім і теплий хліб розломимо у нім, й позбудемося втоми й горя, винагороджені за всі докладені зусилля тишею літніх садів увечері?.. ...не знаю... але так хотів би...
Обкладинка: Unsplash
Я хочу навчитися
кричати про своє
життя, знати б –
кому, бо за урвищем
краю душі ані бога,
ні публіки, море саме,
лише море, а морю
що моя амор, що моя
морі – все єдино, шум
одвічний, атомна стихія,
по собі сама воднем
космічним віє, та
мимохіть надіюся, хоч би
дотично, існує переправа,
і Харон мій лемент сприйме,
плече долонею шорсткою
стисне ніжно:
"Ну, дитино, ну, я знаю,
знаю, вірю, але послухай,
вічність дбає про нас всіх
у безкінечному зусиллі,
тож, як не на Землі, так на
Кеплері 438b колись
чудова буде мить...
а може, й дві..." і ми
спимо вже у човні, надхненні
та поранені, шляхом до
наднової зірки й чорної діри,
певні у сні, з якого новий світ
постане – встигли
головне – тому і тим, кого і що
любили, цей факт засвідчити,
а отже спалах наш осяє шлях
новій весні, зігріє пагони нові
в сузір'ї мрії... а отже недарма
кричав... і недарма боліло...
Обкладинка: NASA
Губ дуга благословенна...
...та що далі - довша тінь -
тяжіє тягарем до вишкіру
і плачу, похитнувся - опинився
за дверима, в пустоті сліпого
все одно, майже упав, а руки
викинув, аби штурхнути брилу долі
з тими разом, хто на шкірі лиш
слабке тепло, хто лиш надія
на уламках мрії, в світлі цього
можна животіти, тягни-штовхай,
аж поки не зрівняють м'язи горизонт,
а далі, хтозна, може й буде на обличчі
райдуга, коли навчиться танцювати
дощ із сонцем лінді-хоп...
Обкладинка: Unsplash
Померти б у кращі часи... Видряпатися б до світлого майбутнього, аби хоч оком кинути на мирний вільний плин, де сонячний вогонь всередині живих не спопеляє – рухає двигун, і крутиться яскрава карусель крізь дні, за партитурою приємної рутини сходинок до мрій, якими крокувати можна неквапливо...
Photo by Jukan Tateisi on Unsplash