Позначка: смерть

  • In memoriam

    In memoriam

    Як стрімко і потужно
    поїзд нісся вниз,
    і як текла любов із
    усіх наших ран
    розірваних м'язів,
    які щосили тримали
    стопкран, та, зрештою,
    відірвалися, і ми, зрештою,
    залишилися на вокзалі
    ще однієї персональної
    драми, покритому
    напівпрозорим саваном,
    крізь який на нас позирало
    жахливими очами горе,
    солоне персональне море,
    час від часу, коли дощить,
    я тебе зустрічаю в снах,
    я сторінку цю не можу
    перегорнути ніяк,
    ми так багато не змогли,
    що все досягнуте діамантом
    з відрізного круга впало
    на долоні, і я так хочу, аби
    воно стало зерням якогось
    гарного дерева, і можна
    буде заперечити край,
    і можна буде знову вірити
    в майбуття, але поки що
    задираю повище комір
    від вию вітру в тріщинах
    мнемонічних колон – цей
    храм з'їжджає поволі в
    солоний холод, і торкається
    перстами пурпуровими
    Сонце скронь...

    Обкладинка: Unsplash

  • […]

    […]

    Бетонний монстр
    траком трощить,
    взяти друзки й
    приліпити збоку
    недолугою абстракцією,
    йому до мене немає
    жодного діла, й до
    мистецької акції моєї
    байдуже, але хз, може
    якось хоч би чиєсь око
    раптом зачепиться й
    сповниться гидливої
    жалості до мого наміру,
    в чиїй естетиці, в кожній
    склянці, німотний стогін
    маленького незначного
    відчаю усвідомлення
    неспіврозмірності
    цього хлопчика, який
    досі не може вирости,
    та громаддя камінного
    господаря світу цього,
    що котиться керамічною
    розкішшю нашої наївної
    парості в саду земної
    насолоди, одвічно
    недосяжної, тому
    в такій ситуації молюся
    лише богині, яка
    накриває гострий край
    кахлів простирадлом,
    на нього можна проектувати,
    на ньому можна малювати,
    поки будить стук стояти
    над зниканням, поки
    не станеться короткий
    рух, і гомін мого нарікання
    не стане рікою уламків
    для інших чиїхось рук...

    Обкладинка: Unsplash

  • […]

    […]

    Рівно з землею,
    за межами болю,
    я так сподіваюся –
    буде спокійний
    сон, як єство твоє
    проростає в корінні,
    щоб із хмарами
    розмовляти знову
    згодом, і як би не сіяли
    поле злом,
    а зійде рядно
    кольорове згодом
    знову...

    ...і навіть коли
    вже забудуть
    про все і про нас,
    снами будемо
    в хвилях зіркового
    наміру, й кожний
    кришталик солі,
    що колись упав з ока,
    і кожна любов на весняних
    гілках буде нами
    знову... згодом...
  • Кундаліні

    Кундаліні

    Життя торує шлях
крізь плоть собі безжально,
любов здійснюється через
крик, ця стихія страшна
заворожує очами ураганів,
і ми вклоняємося їй
у коїтуса храмі, в хоралі
оракулів, на вівтарях
бажання, що нуртуються
у пітьмі, а тоді здіймаються
вогнями, продовжуючи світло
Зірки-Праматері, божественне
проміння звивається у зморшках
на твоєму чолі, коли ти кінчаєш і крізь
нас розкручується Кундаліні,
та коли ти тужишся, життєдайна,
випускаючи достиглий досконалий
плід, і пурхають пелюстки їй услід,
і сяє наша глосолалія над нею...
(о, святий момент...) сліпі, ми станцювали
мінним полем, і там, де ми ступали – 
квіти проростають... корогва нової весни...

    Photo by Jr Korpa on Unsplash