Позначка: цивілізація

  • Траверсія

    Траверсія

    Я хочу навчитися
    кричати про своє
    життя, знати б –
    кому, бо за урвищем
    краю душі ані бога,
    ні публіки, море саме,
    лише море, а морю
    що моя амор, що моя
    морі – все єдино, шум
    одвічний, атомна стихія,
    по собі сама воднем
    космічним віє, та
    мимохіть надіюся, хоч би
    дотично, існує переправа,
    і Харон мій лемент сприйме,
    плече долонею шорсткою
    стисне ніжно:
    "Ну, дитино, ну, я знаю,
    знаю, вірю, але послухай,
    вічність дбає про нас всіх
    у безкінечному зусиллі,
    тож, як не на Землі, так на
    Кеплері 438b колись
    чудова буде мить...
    а може, й дві..." і ми
    спимо вже у човні, надхненні
    та поранені, шляхом до 
    наднової зірки й чорної діри,
    певні у сні, з якого новий світ
    постане – встигли
    головне – тому і тим, кого і що
    любили, цей факт засвідчити,
    а отже спалах наш осяє шлях
    новій весні, зігріє пагони нові
    в сузір'ї мрії... а отже недарма
    кричав... і недарма боліло...

    Обкладинка: NASA

  • Вокзал

    Вокзал

    Вокзал – розчахнуте вікно,
    з нього протяг тягне з фронтів,
    тривожить тили, підхоплює
    декого листям й уносить у
    горнило обрію, щоб зробити
    щось надзвичайно міцне з них,
    але так часто повертає холодним
    терпким чаєм, що застигає в
    соляну скрижаль і тоне у
    шумовинні вздовж берегів я
    того, хто вертається із
    засмагою пекла на щоках,
    продублених мареннями степів,
    хто проковтнув отруту полинову
    і пережив лихоманку свинця...
    ...вокзал – розчахнуте питання
    небуття й буття, гримить історіями,
    мерехтить пікселями на ескалаторах, її
    і так важливо, що в натруджених
    руках знов кавалки гіркавого тепла
    зігрівають серцебиття у затяжних
    дощах, й непевно та сором'язливо
    парость розгортається на згарищах,
    поміж сомнамбул у рутинних снах...

    Обкладинка: Unsplash

  • […]

    […]

    Бетонний монстр
    траком трощить,
    взяти друзки й
    приліпити збоку
    недолугою абстракцією,
    йому до мене немає
    жодного діла, й до
    мистецької акції моєї
    байдуже, але хз, може
    якось хоч би чиєсь око
    раптом зачепиться й
    сповниться гидливої
    жалості до мого наміру,
    в чиїй естетиці, в кожній
    склянці, німотний стогін
    маленького незначного
    відчаю усвідомлення
    неспіврозмірності
    цього хлопчика, який
    досі не може вирости,
    та громаддя камінного
    господаря світу цього,
    що котиться керамічною
    розкішшю нашої наївної
    парості в саду земної
    насолоди, одвічно
    недосяжної, тому
    в такій ситуації молюся
    лише богині, яка
    накриває гострий край
    кахлів простирадлом,
    на нього можна проектувати,
    на ньому можна малювати,
    поки будить стук стояти
    над зниканням, поки
    не станеться короткий
    рух, і гомін мого нарікання
    не стане рікою уламків
    для інших чиїхось рук...

    Обкладинка: Unsplash