Позначка: важка індустрія

  • […]

    […]

    Лили метал
    бозна-навіщо,
    вали точили
    навмання,
    здавали заготовки
    на довгоміри,
    довгоміри їхали
    в забуття,
    махали вслід
    голі віти, ми –
    залишалися,
    у вечірніх майстернях,
    вмикалися лампи
    й тихо було після
    гомону першої зміни,
    реальність розкривалася,
    я засинав над сторінками
    і падав у марево,
    ніби плетиво труб
    і гудіння верстатів
    сприяли трансценденції,
    уночі гуркотів сонний звір,
    рудий металевий дракон,
    і я гуркотів разом з ним
    у примарних висотах,
    між розчахнутих кольорів,
    у діалозі примарному
    з галактикою, ніби коханою
    жінкою, що мешкає в астралі,
    з прозорої ріки рутини
    проступали струни
    і видавали звук, який
    не змалювати, записував
    ноти в завитки голови,
    химери часопросторові,
    великі хвилі стерли їх, але
    нагадуються на погоду болем,
    тріпочуть листям жерстяним
    над степом, нестерпно зеленим,
    над квітами, засіяними
    пасами своїми, напругою
    неможливих див...

    Обкладинка: я + MJ

  • Derelict

    Derelict

    У цьому цеху давно нікого не було,
    лишайник загарбує мертвий бетон,
    дерева споглядають крізь іржаві шиби
    вітражних вікон, в техносферу вповзає
    жива речовина й залишається жити
    на залізних тросах і валах, на ребрах
    двигунів, в артеріях кабелів, у тунелях
    вентиляційних коробів, немов учорашній
    робот стає сьогоднішнім кіборгом, і завтра,
    наповнений барвистим воскресінням,
    стане зовсім чимось досі незвіданим,
    і всі ці машини отримають призначення нове?..

    Обкладинка: я + MJ

  • Порожні дзвони

    Порожні дзвони

    Ані пам'ятки... хіба
    що труби димові,
    пощерблені вітрами
    та снарядами, ще досі
    тягнуть шиї у блакить,
    мовчать, утомлені
    нестерпною присудою
    доби, і дивляться на
    танець ЛЕП граційних
    поза вигини величних
    спин тутешньої землі,
    яка пірнає в море, ми
    були тут, але вже нема
    нас тут, і символи не
    витримали перевірки
    часом, між страхАми і
    бажаннями котає ртуть
    душі, бо вже давно не
    має напряму, і на руках
    важніє зліпок дереліктів,
    мозаїка цеглин для
    будівництва свОго з
    простору, де досі не
    вдавалося своє, де
    все розібрано чи вкрадене
    задовго до, тому тобі –
    завод, який завжди
    з тобою, тобі зерно
    в чорноземі за межами
    свідомого, в цистерні голови,
    в цехах і потаємних коридорах
    тепло в тілах машин, з яких
    здіймається постава твого бога,
    й ви разом блукаєте, зчудовані,
    між формами рухомими
    у горлі дзвону пустоти...

    Обкладинка: я + MJ