[…]

Лили метал
бозна-навіщо,
вали точили
навмання,
здавали заготовки
на довгоміри,
довгоміри їхали
в забуття,
махали вслід
голі віти, ми –
залишалися,
у вечірніх майстернях,
вмикалися лампи
й тихо було після
гомону першої зміни,
реальність розкривалася,
я засинав над сторінками
і падав у марево,
ніби плетиво труб
і гудіння верстатів
сприяли трансценденції,
уночі гуркотів сонний звір,
рудий металевий дракон,
і я гуркотів разом з ним
у примарних висотах,
між розчахнутих кольорів,
у діалозі примарному
з галактикою, ніби коханою
жінкою, що мешкає в астралі,
з прозорої ріки рутини
проступали струни
і видавали звук, який
не змалювати, записував
ноти в завитки голови,
химери часопросторові,
великі хвилі стерли їх, але
нагадуються на погоду болем,
тріпочуть листям жерстяним
над степом, нестерпно зеленим,
над квітами, засіяними
пасами своїми, напругою
неможливих див...

Обкладинка: я + MJ