У вої холодної порожнечі,
що тне до самого хребта,
між лементом колючих синусоїд
ховається спів – це шум прибою
в твоїй голові, де прокреслено край
тривалого шляху пролитого у вакуум
наміру безликого божества,
жива речовина б'ється в берег чола,
хапаючись безпомічно за відлуння
болючого зіткнення в скронях,
від присутності відділяє туман,
і погляд провалюється у відсутність,
обсипаються з речей слова,
і нерозуміння новонародженого
викривається з-під маски,
океан розстроєного я бовтається
дисонансом у мушлі вуха, поки той,
хто залишається, шукає тонку тоніку
тінітусу, нитку рятівну в лабіринті
неіснування напрямків – не простір,
не стіна – впритул до лиця
притулилась реальність, і в точці
абсолютної розгубленості постало
завдання в мовчанні між нот
намалювати щось, належне тобі однóму...
Обкладинка: я + MJ
Залишити відповідь