[…]

Крила душі величної
не витягнуть тіло,
побите сухотами,
звірі мікроскопічні
та смертоносні
вгризаються в полотно
ікони, сліпі до краси її,
воля до здійснення
жевріє вперто в очах
облуплених, спазмить
руки, врослі в залізо,
в щелепах подвійного
фронту нажаханий захват
мегагерцю, горду корону
вдягає мученик, і в світлі
його орудують підземні
мешканці, усувають наслідки
життєдіяльності пошесті,
бережуть вронену соколами
мрію, загорнуту в капсид
цинізму та розрахунку,
повзають і торочать під носа:
ми будемо жити,
ми будемо жити,
ми будемо жити...
...потроху, попри

Обкладинка: я + MJ