There was an explosion…
Hideo Kojima. Death Stranding
Є пітьма, яка живе вздовж променів,
завішує сліпим дощем погляд,
і мозок спазмує, стає раптом холодно
й лячно, немовби бездомному у безодні,
цьому феномену не доберу інтерфейсу,
діамантовою сутрою хрумтить за очами,
непроханим одкровенням поламаної
мікросхеми від необережного користування,
був маленький короткий спалах, і тривалий
опік поперек внутрішнього ландшафту
залишається віршем незнайомою мовою,
розколом остову персональної башти,
і мені здається, що ця помилка коду
показує, як може "я" опинитися
у порожньому мікрокосмі, у вакуумі,
куди обов'язково з темряви набирається
матерія хаосу, наповнює маренням форми,
і немає спокою у снах бездомного у безодні,
блукає в містах, не встигає на потяг,
і кожна квартира чужа, силуети чужі,
а в домі, де ядро спогадів, розвалля,
все покриває іржа і холодний синій попіл,
обвуглена душа витягує з вікна назовні
вузлик з любов'ю, якщо проковтне все
кошмар, то там хоч вона залишатиметься...
Обкладинка: я + MJ
Залишити відповідь