Солдати знають звуки
траекторій металевих,
натягує в повітрі струни
майбуття під цокіт щелеп
історичного процесу, під-
літку здається, можна
зберегти баланс дитячого
учора в холоді ранковому
дорослішання, викинувши
якір іграшок на підвіконня,
мов плакат над револю-
цією, що без тями напрямку
провадить ритуал ургії гарного
і доброго, та марно, полум'я
обов'язково змінить колір,
обов'язково посічеться шлях
на біфуркації, і мантра, звична,
наче капці стоптані, під пологом
рожевим виявиться зафарбованою
травмою, й перебороти поступ
днів не вистачить погорди,
й відбити залп не буде шкіри досить,
й не раз ще себе доведеться поховати,
доки правила цієї гри не вивчиш
та на милицях не зможеш танцювати,
не вбитий, але той, хто став сильніше...
...хоча і тихше, значно тихше...
Photo by Joshua Newton on Unsplash



Залишити відповідь