[…]

Рівно з землею,
за межами болю,
я так сподіваюся –
буде спокійний
сон, як єство твоє
проростає в корінні,
щоб із хмарами
розмовляти знову
згодом, і як би не сіяли
поле злом,
а зійде рядно
кольорове згодом
знову...

...і навіть коли
вже забудуть
про все і про нас,
снами будемо
в хвилях зіркового
наміру, й кожний
кришталик солі,
що колись упав з ока,
і кожна любов на весняних
гілках буде нами
знову... згодом...