Кожна людина –
остання, плаче
на захід Сонця,
не хоче заплющити
очі й лишитися
у пітьмі, не хоче
зірватись листочком
і спізнитися на майбутнє,
не хоче здаватися відсутності,
через відчай душа
розпрямляє коліна,
здіймає тягар і стискає
стилос – аби переписати
смерть за власним каноном:
гравітація тримає докупи
еони, частки роєм услід
за Землею танцюють
на променях, отже
місце, де жила любов,
не зникне марно,
хоч би й зламалася
згодом хата, рослини
тримають пилок у росі,
твій голос лишається
в суєті комашні, твій слід –
турбуленція за польотом
синички, це твій світ, друже,
твій світ – поза межами тиші,
треба тільки наважитись
увійти туди – осідлавши
вий чорних вітрів на рівнині
гіркій між тобою і всім...
Обкладинка: Erol Ahmed
Залишити відповідь