Садок вишневий коло хати,
хрущі над вишнями гудуть,
ідуть солдати з автоматами
сльотаву й перебиту путь,
співають, ідучи, дівчата
над головою марить прапор,
роса секунд, неначе ртуть,
а з нею діти, тата, мами,
а з нею мрія ще́мить дух,
а з нею стільки не встигають
завершити на зльоті рух...
і осипаються, мов зернятка
гранату, даруючи містам
ранкову чашку кави ціною
наскрізної рани, з якої
крила втомлені ростуть...
співають залпами гармати,
садок здригається,
але хрущі – гудуть...
Залишити відповідь