Медитація

Порожнина храму
повна шепоту –
шурхочуть руки
вздовж стіни,
шукають палімпсести
істини в кривому
самородному люстрі,
вкоріненому в тілі бога –
одвічної німої чорноти,
густа пітьма нуртується
в утробі, блукає промінь,
не відóмий, куди‘ йти‘
під тиском наміру
мозаїка складається
потроху, формується
вогненне коло, в центрі –
ти, з реальності зникають
слова шви, розмову тягне
горло в унісон із гладдю
пустоти... у порожнині
храму вже давно нема
нікого, лиш попелові брижі
кам'яною підлогою...