Вежа, вежа... шахта в небо. Риєм, риєм... колобродим. Крутим, крутим... Жорна, жорна... в небо женемо гвинти, і білим, білим димом колір геть летить від голови, біографій сірий попіл пригортається до вій, осідає в альвеолах паливом інертних мрій, кожний попередній поверх – надбання пітьми, і стогін крові по судинах м'язів чорною образою відгонить замість чистоти без докору й догани, стовбур цей польоту янголів будують шахтарі, яким не пофіг, хоч не вистачає сил на поталу кинутись Красі, штовхають камінь колами шорсткі долоні й годі, тим і горді, голі в чорнім золоті в тіні осяйних крил...
Обкладинка: я + MJ
Залишити відповідь