Позначка: історія

  • Археологія

    Археологія

    З імення твого
обережно
прибрати дими,
слова й звички,
зняти намисто
дорогоцінне,
торкнутися
шкіри,
немов жінка,
що відчинила скриню,
торкається вишитої
тканини, уважно й повільно
читає відбитки долонь
відлетілих, і там, де скінчилася
нитка й починається біле,
до вервиці донизує звиви
свого дихання,
заплітаючи пелюстки
в рядки...

...немов гончар
у діалозі з глиною
відпускає лінії
з кінчиків пальців
летіти до порожнини,
яка надасть обрису
сконденсованій
із простору душі,
поверхнею іскриться
відповідь...

...оживає дзвін
твоїм іменем,
і я навчаюся
собі у свічаді
твоїм...

    Обкладинка: я + MJ

  • Ланцюги

    Ланцюги

    Фішка ланцюгів –
що більше підіймаєш –
більшає вага, бо ще і ще
ланців здіймається угору,
допоки під тобою не починають
тріскатись опори, з темнОти
віків одна за одною
витягаються на світло
відтяті наші голови в'язанками
списків, і здається, що вольним
не видно ніц по той бік колючого
дроту, ним заражено храм свободи,
на ідеал моляться обличчям додолу,
і тільки той, хто зможе витягнути
ланцюги, побачить дорогу вгору,
до непізнаних досі степів, боги,
які ж то потрібні м'язи на спині,
аби втримати погляд, тягнути
доведеться поколіннями
перелогами долю, лупати скалу,
рвати тіло до бою, зі слова
відливати у формах мечі,
знаходитися за межами болю,
але сталити дух, комусь летіти,
а комусь повзти, комусь прозріти
природу волі, комусь покласти
камінь на розі, на якому зведуть
мости до силуетів мрій на обрії,
коли торкнуться пальцями одне одного
еони на мить...

    Обкладинка: я + MJ

  • Метаморф

    Метаморф

    Генетично поторочена
    червоною чумою лялечка
    виштовхує назовні
    потворного мотиля,
    чи вдасться колись
    ужитися з травмою?
    Історія ніби щораз
    дає шанс переродитися,
    але разом з тим усе
    тяжча на колі гончарному
    глина, глизява, розпливчаста,
    скидається на блювотиння
    з нутрощів Кроноса,
    замучена кількістю спроб
    породілля, вже дивиться
    осоружно на живіт свій,
    блюзнірськи плодючий,
    авось народиться серед
    усіх відчайдухів нарешті
    той, хто відітне потворному
    богу крашанки, й розімкне
    страшний сон, і на вітрі
    колихатимуться коси ДНК,
    такі щасливі й вільні,
    й подих тектиме з грудей
    у крила махаонів...
  • […]

    […]

    По вуха в минулому,
    чорні обійми майбутнього
    обіцяють відрізати пуповину,
    й тоді експонати в музеях
    не викличуть більше сліз,
    соляні сталагміти міфів
    відломляться й забудуться
    в тінях, лелека вивільнить
    крила з гранітних брил, і
    за ним полинуть душі
    з темниці у серця на дні,
    ґрунт попереду, білий-білий,
    зачекався уже чорнил,
    сліди плутатимуться в літери,
    з літер виллються траси рядків,
    свистітимуть електромобілі ними
    до метрополісів нових надій…
  • […]

    […]

    Бетонний монстр
    траком трощить,
    взяти друзки й
    приліпити збоку
    недолугою абстракцією,
    йому до мене немає
    жодного діла, й до
    мистецької акції моєї
    байдуже, але хз, може
    якось хоч би чиєсь око
    раптом зачепиться й
    сповниться гидливої
    жалості до мого наміру,
    в чиїй естетиці, в кожній
    склянці, німотний стогін
    маленького незначного
    відчаю усвідомлення
    неспіврозмірності
    цього хлопчика, який
    досі не може вирости,
    та громаддя камінного
    господаря світу цього,
    що котиться керамічною
    розкішшю нашої наївної
    парості в саду земної
    насолоди, одвічно
    недосяжної, тому
    в такій ситуації молюся
    лише богині, яка
    накриває гострий край
    кахлів простирадлом,
    на нього можна проектувати,
    на ньому можна малювати,
    поки будить стук стояти
    над зниканням, поки
    не станеться короткий
    рух, і гомін мого нарікання
    не стане рікою уламків
    для інших чиїхось рук...

    Обкладинка: Unsplash