![[…]](https://www.amorfati.in.ua/wp-content/uploads/2025/09/xsimko_a_tough_young_woman_with_scratched_cheek_she_is_wearin_631174ed-20a3-40ef-a802-1b0cbfd9fdf6_2.png)
Дві крихти
на долоні гіпнагога –
втомленій арматурі,
обглиданим сонцем
кісткам скам'янілої
пам'яті, зв'язаним
брунатним лахміттям, –
над висушеною криницею
по́лудня хиленьку дарують
тінь, зморений легіт
штовхає фіранки та посвистує
у кімнатах, гортає
запилюжені сторінки,
з крану гикає нестача води,
біля дзеркала куйовдяться
павуки, мотають у моточки
нитки Аріадні, яка пакує
наплічник у лабіринт...
Обкладинка: я + MJ
![[…]](https://www.amorfati.in.ua/wp-content/uploads/2025/06/xsimko_a_man_wearing_gear_in_style_of_the_videogame_Death_Str_16b0d0d2-46f7-4ba4-9b24-d121883aef27_1.png)
Слова – гра тиші,
огранка мовчання,
значно більше
ховається між віршів,
звідти нічними птахами
самі лише зойки та гуки,
прадавні хащі ховають
дива дивовижні у сутінках,
слова прокладають стежки
кажанячими співами,
вино ночі ковтає й п'яніє,
танцюючи, тіло...
Обкладинка: я + MJ
І.
Вони ховаються в промінні,
в куточку ока, там, де ніч,
за світлими шпалерами,
в плетінні лабіринту, який
звивається аспидами
запалених судин, вони
ледь чутний шепіт,
приплив нудоти з живота
до скронь, аморфне
уособлення у капі
на моєму дереві,
покрученому виром
помилок...
ІІ.
Будова логіки від норми
до химери, а далі лиш
блукання між кімнат,
у коридорах виє протяг,
поліетиленові колише
покрови в марудних снах,
де водять колом вії й мари,
де важко відтворити дім,
вокзал на перетині вимірів,
холодний і лячний вокзал,
у стрункій життєвій картині
геометрія вставлена в плоть,
а отже, янголове тіло також
купа збуджених кишок
у вогні божественному тліє,
і ти повзеш через отруйний дим...
ІІІ.
У чорному серці – сенс,
а отже – ґрунт, а отже –
шахта аж туди, де первісне
марить гештальтом,
прокладеним трасою
в хромосомах,
твої жахи, що гудять
у скронях, твої радіння
у животі, твоє прокляття,
твій вічний голод, горіти,
вдихати жарини свої,
яка то дивна брунатна крейда,
аби малювати едем благий,
які то обдерті від пір'я крила,
аби до вирію долетіти,
кий у хребті, ненадломна постать
тримає душу у кулаці,
шепоче у вухо ім'я: "Дорослий..." –
жбурляє на купу без каяття,
у шахті на стінах п'явки
й черви, у небі над ними
одвічне світло, на нитці
дзвінкій від бактерій до пневми,
балансує вигнання твоє і дім...
Обкладинка: я + MJ
Центр мого Всесвіту покритий виразками хаосу, дзвенить аритмія часу, спорадичні спазми, ще одна фаза онтогенези, рай на скоринці префронтального кортекса дрейфує магнітною повінню, у точках єднання створює отвори чорні формування нових структур із болем пологовим, із деформацією того, що хотілося втримати б, старе-добре тане у розчині незрозумілого нового, важко так жити з тим у симбіозі, навчатися користі мутуальної доброї й злої долі, зелені пагорби й виразки чорні... чорні... засади майбутнього чорнозему, сподіваюся, закладає пульсація болісна в скронях...
Обкладинка: я + MJ