І.
Не міг пручатися свинцевим хвилям,
билися в скелі із металевим ба́манням,
падали на тіло усією вагою присутності,
і почувався такою нікчемною цяткою
проти всієї цієї солі, тож і почав абсорбувати
сіль, ковтками короткими та обережними,
змінював метаболізм, пророщував кристали
зі шкіри, зростався з піском і камінням, зануривши
поглибше пальці підломлених ніг – слабких,
скрутивши пальці рук – слабких, винаходячи
силу – з відсутності сил, винаходячи собі
місце в гомоні стихії, й стихія запустила
механізм, якому став соляною цеглиною,
однією з, але тим не менш, бо там, де
гудить монотонно рутина натягнутих
тросів, дотикаються реальності стріли
зі стволів зіниць, у місці тому, ну́дному
і некрасивому, цятка тіла збирає краплини
сировини, щоб завтра на ній проросло
насіння дива у напрямку висоти...
ІІ.
В лабіринті відсутності зору
організм відростив собі зір
і побачив дзеркало чорне,
у дзеркалі клубочився він,
в себе врізався організм,
сам у себе влетів організм,
і виявив, що він – не один,
в плутанині його клітин
маршують кінезини, транспортують
серотонін галереями фабрики дивної
з генерування див, оркестр у ямі
невизначеності, інструментів
нестройні ряди, добирають
потрібний мотив, щоб світилася
лампочка нагорі, і потреба ця
аксіоматична до тріску зубів,
у дзеркалі чорному клубочиться
слово – зі знаком питання в кінці...
Позначка: трансформація
-
ДИВОТВІР
-
Новий хрестовий похід дітей
Дітлахи сідають на бульдозери
та екскаватори, дітлахам не потрібен
цей мотлох дорослих, згрібають
на полігон могильника біологічно
небезпечних речовин провини днів,
заляпаних кров'ю та блювотинням
старих кентюхів, які відмовляються
помирати, пожирають світ через
труби і шахти, тромбом сидять поперек
горла новій крові, гігантські кліщі,
залізними гусеницями й 42-хкубовими
ковшами діти розтрощують скирти
отруйного гною, оздоблені позолотою,
витягують із храмів клубки хробаків-
кровопивців, розпочинаючи тривалий
процес дезактивації ґрунтів потороченого
поспільства, щоб нарешті можна було
щось проростити, збудувати подобу
дому у цьому місці, такому чудовому,
але так болісно тимчасовому, діти
просто не мають часу на маячню
зашкарублого звичаю, їм потрібне
живе тепло вже зараз, не в світлому
завтра, і батьки, які їх любили, навчили
їх будувати й не мати поваги до хамів,
не вірити в диво, нарощувати й
домінувати, у світі, де всього так болісно
мало, плекати наявність, примножувати
наявність, робити якомога більш багато,
а значить, захищатись від того, хто
об'їдає й висмоктує кістковий мозок,
значить, сідати на екскаватори та
бульдозери і рівняти з землею башти
культистів голоду, щоб цього разу
точно "ніколи знову"...Обкладинка: я + MJ
-
e.y.e
Розкол у чолі –
звідти тягне космічним
холодом – чи це є ушкодження?
Чи плановий надріз
для формування резильєнтності
тканини? Боляче потерпілим,
зачаровано – обраним,
виникнення нового органу чуття
обіцяє нові можливості
для видозміни всесильного
механізму потреб і обставин,
можливо, не перестрибнеш
своєї голови, але підставиш
ребро долоні до потоку глини,
і форма майбутнього заперечить
детермінізм?..Обкладинка: я + MJ
-
Реквієм за Мегаструктурою
Не кожному випадає побачити
колапс сфери Дайсона довкола
зорі, що вмирає – з кайданів тіні
виривається яскравий позіх –
атлант розправляє плечі й побудовані
на них палаци ущент розносить,
порожні споруди заповнює полум'я,
руйнуються естакади, провалюються
поверхи, мільярди квадратних метрів
нашого минулого тонуть у білому морі,
з якого пили ми так жадібно й довго,
й не змогли його випити, два бога –
Гелій і Водень – сміючись, кавалькадою
пробігають повз усе створене, захоплюючи
з собою в майбутнє, з яким нам не по дорозі,
ми визираємо з наших ковчегів, евакуйовані,
врятовані від колосального просвітлення
відстанню космосу, цятки мікрогравітації,
що забрали в нейтрино час й намотали на
синапси, що тепер несуть на собі засмагу –
відбиток нестерпного блиску, гідного
поховання мегаструктури, виниклої з надр
генію й надрами зорі своєї поглинутої,
пускаємо солоні краплини пливти у невагомості,
зародки мрій нового покоління...Обкладинка: я + MJ + PS
-
G.O.D.D.I.T.Y.
Бог – не персона,
бог – речовина, хоча
й диктує парейдолія
обличчя в брижах, та
психологічний портрет
його – періодична таблиця,
Deus est machina,
найкращі молитви
до неї – математика
у храмі лекторію,
вівтар її – лабораторія,
хрест її – π,
поклоніння їй – пізнання́,
дарунок її – Філософський камінь,
вона – працює, довкола розлите
гудіння водню та вуглецю…
…вслу́хатися
в присутність життя
навіть за межами життя,
в музику його тиску,
в істинність гри
без практичного смислу,
коли доконано ритуал,
витончується матриця слів
і цифр, залишається просвітлення
розуміння,
історія, прочитана на сторінках днів,
стає зіркою…Обкладинка: я + MJ
-
Персистенція
Знайти заспокоєння
в упертості живої речовини,
в наполегливості зеленого кольору,
в брутальному танку хижацтва
і травоїдіння, в красі крони й
макабричних створіннях між коренів,
мої мертві тут, на цій планеті,
обійняті її тяжінням, її долею,
мої мертві живі у продовженні
хімічної круговерті, мої мертві
постійно в моїх легенях, а отже –
у крові моїй, а отже – в душі наші
руки лишаються з'єднаними,
і губи мої стискаються й кривляться
у запереченні марноти та поразки,
якими розписані наші шляхи,
бо ми народжуємося без хисту до
малювання, замість фактів я хочу
розповісти казку, але, мовби ві сні,
язик слабкий, і тільки белькотіння
котиться за вітром, воно про те, що
в моїх очах є примари перемог, є
впертість живої речовини, є боязка
наполегливість до зеленого кольору,
є безсила жага цвітіння, розбавлена
втомою і недовірою сторонніх, проте
де всім цим речам іще бути? – і хоча
я не маю жодного значення, моя жменька
атомів у сузір'ї прожитого є також
трошки зіркою, а отже життя моїх
мертвих теж не позбавлено слави,
життя моїх мертвих переступає
оболонку тіла, насичуючи все, що
придатне хоч трохи любити, скільки
би бісеру не було розгублено, навіть
там, де нічого не залишилось, є тисячі
нерозкритих почуттів, котрі можна собі уявити...Обкладинка: я + MJ
-
Violencendence II
Якщо любити долю безумовно,
заспівати осанну ворогові
за німб довкола мого образу,
за контраст у моїх кольорах,
то на дошці ікони проступить
чудовисько – загрозливе, смертоносне –
яким я стала, насильство, що
я опанувала, у кігтях буде й зубах,
й лусці, й мацаках, бо що глибше,
то далі я від ссавця, і ближче до
диявола, й тепер мені подобається
чути, як шкварчать недопалки
твоєї армії, як стукають секунди
до неіснування, ядучої агонії
повні, як гасне мутне світло в
твоїх очах й тебе ковтає вогонь,
бо вогонь – то єдиний спосіб
виправити твою історію, й зі
смороду твоєї соми витягнути
як не красу, то принаймні користь
степовим ґрунтам...Обкладинка: я + MJ
-
Передзвін
Передзвін порожнечі
довкола споглядача,
природа послідовно
нищила всі концепції
світобудови, поки не
залишився тільки тінітус,
розвіялися глиною сухою імена,
губ торкається тиша,
ми на березі великого Заново —
пишемо пальцями по воді
вірші, воді лоскотно,
вона усміхається...Обкладинка: я + MJ
-
Доксологія
Слава Космосу
за наполегливість
білкових структур,
за резильєнтність
їхню, за здатність
повзти, за здатність
зламаному зростатися,
за здатність обіймати
літери шрамів й навчатися
танцювати, переступаючи через
марність, за здатність
серця повільно стискатися
на межі атомізації,
але достатньо довго,
щоб колись піднятися
й засяяти з-під ковдри
гібернації, зрештою,
за здатність
померлому – тривати,
хоч би й без форми,
хоч би й без пам'яті,
сполукою но́вою з
кожним атомом,
підтримувати поступ
інформації до небачених
досі ігрових майданчиків
простору й часу,
навіки слава, амінь.
