Дітлахи сідають на бульдозери
та екскаватори, дітлахам не потрібен
цей мотлох дорослих, згрібають
на полігон могильника біологічно
небезпечних речовин провини днів,
заляпаних кров'ю та блювотинням
старих кентюхів, які відмовляються
помирати, пожирають світ через
труби і шахти, тромбом сидять поперек
горла новій крові, гігантські кліщі,
залізними гусеницями й 42-хкубовими
ковшами діти розтрощують скирти
отруйного гною, оздоблені позолотою,
витягують із храмів клубки хробаків-
кровопивців, розпочинаючи тривалий
процес дезактивації ґрунтів потороченого
поспільства, щоб нарешті можна було
щось проростити, збудувати подобу
дому у цьому місці, такому чудовому,
але так болісно тимчасовому, діти
просто не мають часу на маячню
зашкарублого звичаю, їм потрібне
живе тепло вже зараз, не в світлому
завтра, і батьки, які їх любили, навчили
їх будувати й не мати поваги до хамів,
не вірити в диво, нарощувати й
домінувати, у світі, де всього так болісно
мало, плекати наявність, примножувати
наявність, робити якомога більш багато,
а значить, захищатись від того, хто
об'їдає й висмоктує кістковий мозок,
значить, сідати на екскаватори та
бульдозери і рівняти з землею башти
культистів голоду, щоб цього разу
точно "ніколи знову"...
Обкладинка: я + MJ
Залишити відповідь