Позначка: весна

  • Gloria

    Gloria

    Плювочок любові
    у вибуховій хвилі,
    шар за шаром мерехтіння
    днів випалює красу
    зі шкіри та душі,
    та всіх супутніх тельбухів,
    на жорнах кам'яних
    вітри розвіють борошно,
    бо не лишається того,
    хто міг зробити б хліб,
    у дзеркалі попереду
    ввижаються боги́,
    але до них дійти – 
    голодомор, хотілося
    б усередині розщепити
    ядро атому, аби розквітнути
    всупереч погодним умовам,
    пережувати вугілля
    власної німоти, побачити
    свої сади після злиденної
    знемоги, хоч би й личинням
    ферми протеїнової,
    вибороти, вичекати, видихати б
    шанс зробити зелень знов
    величною на цьому попелищі,
    soli Veri honor et gloria,
    Ver veniet, Ver sedabit,
    то як не ти, то (з)може – хтось..?

    Обкладинка: я + MJ

  • Екзальтація

    Екзальтація

    Розкрилася раптом присутність симфонією щемливих сердець,
    квіток, що співають, дзвенять, кричать нетривалими
    вузликами всесвітнього нерву, спазмує губи ця музика
    тремтіння пелюсток, імлить горизонт пилок,
    коли пускаємось берега, осідає на тернах,
    терпне часу ковток, б'ється в животі захоплено
    метелик, ой леле, леле, лелять вогники
    зірок, розсіяні над полем смерті...

    Обкладинка: я + MJ

  • Гравітація

    Гравітація

    Все те, що не візьму з собою,
    синій шепіт квітня в білих квітах,
    розсіються руки – впаде піском,
    розсіється серце – розтане дзвоном,
    і бога відсутності я про одне молюсь:
    нехай гравітація втримає мене вдома...

    Обкладинка: я + MJ

  • Код тиші

    Код тиші

    Тиша не схожа на тишу,
    мовчання не схоже на інше,
    жадібним пташеням ковтає
    пам'ять краплини дня,
    у кожній – своя ДНК
    спіралить у морі часток,
    хай славиться гравітація,
    яка не дає позабути, як
    шепоче каміння великого
    міста у розмові таємничій
    із деревами, як стукотить
    ледве чутно намисто на
    шиї жіночій, як поскрипують
    черевики з тканини ультра-
    технологічної (перероблений
    пластик), як шурхочуть вії,
    коли люди кліпають, омиваючи
    очі, повні надій і пилу, фантастика
    буденної рутини, схожої на сон,
    так, поганенький іноді, та все-
    таки часто й приємний сон,
    ранок за ранком падає в скарбницю
    дзеркал, де маячать помноженими
    ранковими зірками, коштовностями
    нічев'я...
  • Бо всяка плоть, як трава… (с)

    Бо всяка плоть, як трава… (с)

    На мертвих зростає трава,
    квітками дикими пурхає радість –
    іллегітимна на тлі стіни плачу,
    проте тілу Христа в обіймах
    м'якої зеленої ковдри краще,
    ніж на цвяхах, бо кожний клаптик –
    це атомний видих того, хто відбув
    темпоральним болідом у простір,
    відгув ім'я своє з краю губ у
    майбутнє, де буде присутній 
    відлунням відпущений дух
    й сміятиметься на віях зеленим
    кольором...

    Обкладника: Bradley Brister

  • Львівська соната ІІ. Персефона

    Львівська соната ІІ. Персефона

    Важкою ходою
    з двобою виходить
    Весна, на руках Її
    стигмами сніг б'є
    у шиби, та вперто
    з обличчя до неба
    здіймається квіт,
    зосереджується
    на диханні, рахує
    предмети, шепоче
    у гіллі прадавні
    молитви’, soli Ver honor
    et gloria, пурхають
    рядки, у калюжах
    стопам Її босим
    усміхаються брижі,
    у храмі чекають
    вогні, розливаються
    пахощі – залишилося
    тільки ввійти, і простягнеться
    у безкінечність Її
    стомлене тіло дугою
    до Літа, і нині й присно,
    на віки-вічні, так і амінь...
  • TeneT

    TeneT

    У плетиві стихій
    нема простого,
    простота – оманливий
    покров годинникового
    осердя, подих твій,
    твоя любов – твоє нічев'я
    і порушення мовчання –
    ноти співу Всесвіту,
    і тисячі причин злетіли
    стрілами давно з луків
    богів, проявлених у божевіллі
    речовин, і кожен біль, кожне
    бажання, виживання і загибель
    має певний сенс у штурмі
    порожнечі воднем з уст
    немислимого з-поза меж
    свідомого і несвідомого, і
    кожна точка нульова, де
    виплеск самоздійснення,
    в скарбницю часу самородком
    падає, і там блищить дитям
    зірок, і в'ється аркою з кісток
    угору молода лоза, стрибок
    над головою дня в світанок,
    розумію, кожен крок – немарний,
    що б не торочили безокі соляні
    стовпи в полоні у пітьми, є
    кращим навіть міопійний позір,
    аніж короткий зойк нещастя, ти
    збирай білок, звивайся хробаком,
    брудним початком довгої спіралі
    Якова, завтра – може, зараз – те,
    що важить, в грудях тліє кавалок,
    який чимало ще свічок запалить,
    і буде у дорозі нам – тепло...

    Обкладинка: Katie Moum