Тиша не схожа на тишу,
мовчання не схоже на інше,
жадібним пташеням ковтає
пам'ять краплини дня,
у кожній – своя ДНК
спіралить у морі часток,
хай славиться гравітація,
яка не дає позабути, як
шепоче каміння великого
міста у розмові таємничій
із деревами, як стукотить
ледве чутно намисто на
шиї жіночій, як поскрипують
черевики з тканини ультра-
технологічної (перероблений
пластик), як шурхочуть вії,
коли люди кліпають, омиваючи
очі, повні надій і пилу, фантастика
буденної рутини, схожої на сон,
так, поганенький іноді, та все-
таки часто й приємний сон,
ранок за ранком падає в скарбницю
дзеркал, де маячать помноженими
ранковими зірками, коштовностями
нічев'я...
Залишити відповідь