Позначка: вірш

Клубочиться вир –
життя на життя,
гроза безкінечна,
стан спокою дуже
відносний, скидається
більше на сон, бо
ліплення глини не може
відбутись без оберту,
просто смикає необережно
підставлені пальці, часто
разом з рукою, часто
разом із тілом, верстат
богів послаблень не дає,
вакханалія форм творить
рої пітьми, чи ти можеш
таке проковтнути? Чи
стане гнучкості кінцівкам
пройти через жорна,
який будеш глек ти на виході?
Я знаю одну людину,
що пірнула в криницю
з кров'ю, потом і лайном,
щоб винайти символ життя
всьому всупереч, і він з'їхав
з глузду, проте, став зерням
сучасної науки балансування
над вулканами, відчуваючи
розгубленість, я обіймаю
його паперовий надгробок,
щоб відчути опору, і досі
його труп виділяє життєдайне
тепло, зігріваюся, хоча жодної 
притомної відповіді не маю на
поставлені запитання,
стає легше трохи жувати пітьму
та миритися з ярістю форм,
обличчя скидаю до огрому
небесних покровів і починаю,
невміло й незграбно, ліпити
на ньому інтерфейс бога,
якому ще треба буде винуртуватись
у любов...

Photo by Hans-Peter Gauster on Unsplash

Дивись уважно
всередину світла,
не вір у банальність,
там повно нот,
ретельно зібраних
разом в обійми
променя, хор частот
із глотки самого бога,
гук вибухівки розміром
з усесвіт, скільки часток
тепер пінболом стукотить
об дзвони в твоїй голові,
дитяча забавка – зерно
овацій пущених тобою хвиль,
о брязкальце на перехресті
ста вітрів...

Обкладинка: Unsplash

Сором'язливо товчуться
в притворі слова, у шпарину
дивляться, як у наві танцює
вона й стукотіння підборів
по склу відбивається в куполах,
прибитий добровільно до хреста
слухає ритм у снах червоних,
кожен цвях видзвонює мелодію,
стікає кров спідницею приснодіви
до причастя вавилонянки, змія
пробуджується у хребтах у солону
секунду пізнання, прокидайся, розіп'ятий
брате, бо час підійматися й знати
смак яблука на губах, які тягнуться поцілувати...

Обкладинка: Unsplash

Верблюд утомлений,
він мав важке життя,
йому доводилось грудьми
долати дюни, може, 
не такі високі,
як у декого, та все-таки
кілометраж турботи вимагає –
насипаю пластівців вівсяних
у безлактозне молоко,
верблюд від справ відпочіває
і недосягнутих досягнень...

Обкладинка: Unsplash

Примерзла спина до страхів,
а воля прикіпіла до любові,
у тиску щелепи усі тривожні сни,
роки мигтять в напівсвідом'ї,
заплутались долоні й кулаки,
день завтра у тумані сліпоти, на
волосинці сподівань сьогодні,
я знаю тільки біг без розуміння
напрямків, і зупинюсь, мабуть,
лише коли відсохнуть ноги,
в полоні фізіологічної борні
бозна-кого казна із ким за
місце на осонні, та через дим
віднайдені вогні дають спроможність
нахилити траекторію, навчити тіло
малювати на буденнім полотні
життя вздовж лінії безодні, коли
на вістрі кулі побудуєш мир,
війна вином стече у стулені долоні,
і музикою стане грім... і тиша після грому...