![[…]](https://www.amorfati.in.ua/wp-content/uploads/2025/11/xsimko_a_red-haired_lady_with_very_long_hair_walks_down_the_n_91176476-e86a-4d28-b6b4-887b68abd06d_2.png)
Вицвілі поляроїди та
стрічки магнітні з
діоксидом хрому, модні,
така невблаганно
аналогова, така руда
невблаганно, гортає
слайди міста – один за
одним, ковтаючи колір,
аж поки не залишиться
чорно-біла плівка
з порнографічним фото
розхристаного грудня
зразково-показової зими...
Обкладинка: я + MJ
Такий темний обрій
за огорнутим сонцем садом,
жовті фасади, немовби
відчуття близькості холоду
по той бік тонкої ковдри,
скоро доведеться навчатись
ходити водою, бо вже
критично виснажено захист,
врожай погляду, від нього
фізично важко, але звичка
вдихати та видихати ще
поки перемагає, волокти
тягар можна й навповзки,
цю любов і тривожно-
депресивний розлад,
існування, ними забарвлене,
шматки осонь і рвані хмари
зі снігами, мушлю, вкриту
попелом холоцену, і світло
малого завтра, що носиться
дитячими майданчиками....
Обкладинка: я + MJ
Він прийшов,
ховаючись по той бік світла,
поцілував у скроню літо
на побаченні таємному під покро́вом тіней,
він прийшов
затемненням уздовж очей,
провісник безодні зимових ночей,
лагідний дух із найніжнішими долонями,
він прийшов
у блаватному балахоні
із кишенями, повними яблук червоних,
гостинцями туманних садів,
він прийшов,
і на секунду я зрадів,
а потім замовк, зачудований зміною співу,
невже
він прийшов
як відповідь тисячам невмілих молитов
по той бік віри, працівник космічної ДСНС
за викликом на сполох,
він прийшов,
і в абстракціях моєї міопії
замайоріло щось безформне, але схоже
на надію
почуватися щасливим знову...
Обкладинка: я + MJ
Гострить сонячний кут,
стрічки темні тне, між деревами
гусне смолиста повсть, загортає
душу, сиротою несе, жебонить
мати-й-мачуха колискову, в долоні
з леза стікає мед, терпнуть ясна
від нього і в тім'я б'є, розкидаєш
обійми до цілого неба, поцілує, у
вилиці холод наллє, розтечешся
соком із кавуна, закарбуєш цукром
чарівну мить, помахаєш з дякою
літу вслід, шелестіння стрічок
пророкує лід...
Обкладинка: я + Midjourney
Рідина з віч,
з неба впав нерв,
і повстав ґрунт,
як мені тепер
із усім цим бути?..
Споконвіку сміх,
споконвіку січ,
споконвік шубовсь
ув осіннє листя,
і не встати більш,
з усмішкою й ні,
обруч й самотуж,
ти тепер найближч
до хмарин, що на них
забував позирнути,
ех! чує тільки ліс вже,
повзе знизу лагідно
вгору сутінь, наче
равлик схилом старої
Фуджі, значить мій горбок
теж гора є трохи…
Якщо ми будемо
обійматися й цілуватися,
й зрештою наші тіла
стануть одне до одного
під правильним кутом,
то станеться Сонце...
так само планета під час
хороводу знаходить
той нахил і точку параболи,
голка в зіницю проходить,
лишаючи трохи пилку
зірчастого, у дзеркалі
тоне й танцює відлунням,
стривожених струн, я –
просто порожній звук,
що збирає ці перли в мушлю
узбережжям сну...
Обкладинка: Unsplash
Вдихаю мир
згори, над кровотоком
сердець тривожних і сліпих
у грудях залізобетонних,
напнутих парою, електрикою та
сомнамбулами, хай не порушене
буде їх коло циркадне буднів і
танців окрайцями існування,
хай тягнуться їхні тіла за фата-
морганами, хай дух їх залишається
під ладаном, хай так само тривають
безглузді слова на хвилях і в кабелях,
тануть на ранок нехай, з розчахнутими руками
до болю не готовими обіймати життя,
розкриті нещадно до холоду,
шепочуть мантри кожен своєму богу,
і плачуть від щастя короткі хвилини
нехай...
Обкладинка: Unsplash
Вчора скисле молоко
пролив сьогодні в небо
крізь навушники бездротові,
скільки років минуло, відколи
востаннє пив і вірив, скільки
судин змінила кров, минуло
скільки поколінь клітин,
мій побут маленький на
плечах великих машин,
моє крихітне щастя на хвилях
у морі зажури, і все, що давно
загуло, повертається запахом прілі
з відтінком застуди, шкварчить у
голові піною перламутровою
з іменем забутої богині, тягарем
розуміння мінливості неминучої,
ледве-ледве, невідомо звідки
знаходяться сили продовжити
прогулянку, проковтнути пігулку,
жовтневій позолоті зблідлій
поглянути в око й не відвернутися...
Обкладинка: Unsplash
І.
Клубком ти, я, вона
і шість наших котів
у серці жовтня вогняному
набираємось тепла
перед порою чорного вина
дорогою у напрямку зимових снів...
ІІ.
...кректять мої суглоби та кістки,
мов дошки старого судна,
вітання першим заморозкам і
священству в сукнях золотих,
яке торує тихо повсть туману,
плете пухку з проміння ковдру
в серпанку павутиння,
кокон надвечір'я року
з плодом майбутньої весни...
Photo by Jonathan Adams on Unsplash
