Позначка: вірші про зиму

  • […]

    […]

    Чи ще шкандибаєш,
    а чи вже впав,
    поламана голова
    не второпає,
    просто посилає
    імпульси нервовим
    закінченням,
    стимулюючи клітини
    без огляду на результат,
    перед очима туман,
    в тумані світло не зникає,
    та не відомо, скільки ще
    до джерела, і що те
    джерело насправді,
    виживання, виявляється,
    здебільш релігія,
    аніж наукове пізна́ння,
    ти згріб з гормонів
    вогнище під назвою
    "любов", побачив, що
    то добре, отже навіть
    коли ти амеба, далі
    можна вгору, в небо,
    еволюціонувати, дивлячись
    на тих осяйних і барвистих
    у польоті, гублячи слова
    в захопленні, хоч ти і корм
    для хвиль біоценозу, просто
    протеїн, але все ж протеїн,
    що спробував, і в чомусь
    навіть переміг, тому не так
    уже й важливо, йдуть ті ноги
    альбо сОваються марно у снігу,
    в інерції твоєї гідна є причина,
    є смикатися сенс, бодай
    вдається некрасиво...

    Обкладинка: я + MJ

  • КРИЖАНА СОНАТА ІІ

    КРИЖАНА СОНАТА ІІ

    Не захиститися
    від дотику зими,
    худе голодне тіло
    роздирає крик,
    кристалізується
    повітря в пісню,
    вся твоя любов
    утілюється в лід,
    і коли скінчиться
    видих, станеш
    просто ґрунт,
    ґрунтам – лежати
    до весни і снити,
    як гасають на
    санчатах діти,
    возносячи до сонця
    мерехтливий гімн,
    відсотка сота доля 
    надбання́ над
    рівнем животіння,
    крок малий шляхом
    у 10 000 миль,
    спазмить в осерді
    всіх твоїх тривог
    незграбний знак
    усіх твоїх надій,
    безцінний опір
    пустоті, безглуздий
    в'юн веретена, і
    дзвін струни тихенько
    промовляє імена,
    твої єдині молитви,
    що інеєм залишаться
    на горлі...

    Обкладинка: я + MJ

  • Крижана соната

    Крижана соната

    I.
    Тяжіння хмар
    і таємниці скель:
    з безмежжя висоти
    в клаустрофобію печер
    стрімить вода, тіла
    єднає сфер, і мерехтить
    суцвіттям кришталевим
    у ліхтарях шибайголів
    на мотузках, що просочилися
    з поверхні у князівство темне,
    підбурені зсередини вогнем
    до серфінгу на мінеральній
    хвилі, до заплітання голосів
    у плескіт позасвітніх рік,
    до танцю з утисканням
    порожнечі, аж доки пульс
    не поєднається з тремтінням
    планетарних жил в інтимній бесіді...

    II.
    Тяжіння хмар
    високих снігових
    кругліє плечі,
    мерехтіння скла
    розбитих вікон
    жалить руки
    візерунками
    незграбними
    мозаїки, пласкої,
    та в склепінні кістянім –
    тривимірної, фільм
    про віти й лід,
    про гравітацію
    і геометрію польоту
    втомлених птахів,
    у пошуках нового
    вирію, старий
    поховано бо
    в крижаній імлі,
    і ніц немає кращої
    умови, аніж на горизонті 
    чорному червоний
    малювати промінь,
    несміливий, безнадійний,
    зболений, та все-таки – 
    живий...

    Обкладинка: я + MJ

  • ‘23.12.04

    ‘23.12.04

    Зимова спілка Сонця й Хмар
ранковий тягне гімн,
структурами корумпованими я
милуюся у зневірі, шукаю
розради у просторі тектонічної
глибини, те, що довше ніж
будь-яке я на Землі, іронічно
сміється мені...

    Обкладинка: я + MJ

  • Міжсезоння

    Міжсезоння

    Огром покрову зими
    танцює з весняним небом,
    коли дотикаються світло
    і тінь – усе стає синім, у мені
    розривається крик у відповідь:
    я ваш свідок, о повітряні велетні!
  • Снігософія

    Снігософія

    Кристалічний туман –
    то видовження дихання поза,
    де бога борода шепоче
    льодяними зміями, що все не так,
    а трохи більше, ніж...
  • Чвал

    Чвал

    Бугристим степом тягне
    тіло кінь під оплески осінніх трав,
    гаптує полотно живою ниткою
    безумства чвал, пшениця проросте
    зі зламу, перетре поміж учора й
    завтра – буде борошно, а значить,
    буде що жувати, поки триватиме зима...

    Photo by Jez Timms on Unsplash

  • Дрон

    Дрон

    Вдихаю мир
    згори, над кровотоком
    сердець тривожних і сліпих
    у грудях залізобетонних,
    напнутих парою, електрикою та
    сомнамбулами, хай не порушене
    буде їх коло циркадне буднів і
    танців окрайцями існування,
    хай тягнуться їхні тіла за фата-
    морганами, хай дух їх залишається
    під ладаном, хай так само тривають
    безглузді слова на хвилях і в кабелях,
    тануть на ранок нехай, з розчахнутими руками
    до болю не готовими обіймати життя,
    розкриті нещадно до холоду,
    шепочуть мантри кожен своєму богу,
    і плачуть від щастя короткі хвилини
    нехай...

    Обкладинка: Unsplash