![[…]](https://www.amorfati.in.ua/wp-content/uploads/2026/08/xsimko_a_tough_man_beating_down_the_ballistic_missile_with_hi_e9723cf7-3eba-42b8-bf89-cee76d7d11ff_0.png)
Доля – вітер, ми – насіння,
ніяк не всядемось на ґрунт,
ніяк не пустимо коріння,
лише у шанці доля рекламує кут,
мовляв, щоб бути якнайближче,
а щастя – то вершки для інших,
а щастя – надто рідкісний продукт...
Звичне жахливе,
жахливе звичне...
Хуйня-війна з народу
цідить героїзм за роком рік,
і мрії тільки про вітчизну,
поки "Лупайте сю скалу"
лабає на repeat...
Обкладинка: я + Midjourney
Відбудова в умовах
постійного нападу,
ворог спамить юнітів
безперервно, наді мною
мерехтить іконка гайкового
ключа монотонно, боти
ремонтні кружляють
бджолами довкола голови,
пошкоджений вулик завис
над безоднею, прикритий
керованою сліпотою від
спалахів немилосердного
світла, яке штурмує твої стіни,
і з'являються тріщини значно
глибше, ніж хотів би, зашивають
розколи ранковими променями
бджоли-авторемонтники,
з піску всього обсипаного
будівельники замішують розчин
для форми під нові цеглини,
адаптивність зосереджено
на диханні, гудінні турбіни
у режимі понижених обертів,
поволі-поволі, поступовими
зусиллями переміщуєш ноги,
одна за одною, одна за одною,
світ ловить нас, але ще не впіймав,
тому є привід сподіватися...
Обкладинка: я + MJ
Стояли червоні фабрики в середмісті,
димили червоні фабрики червоним димом,
люди з сірими обличчями квапилися
пройти повз ті стіни, щоб не глянути
випадково у сліпі роззявлені вікна,
струшували похапцем з одежі пил рудий,
ховались у кімнати квартир та офісів,
робили, мили руки, мили тіло, сідали
за столи і пили, їли, лягали спати,
накривалися з головою ковдрами,
бо вночі над фабриками розливався вий
сирени, а за ним стояв низький гуркіт,
подейкували, що то працюють важкі
сталеві жорна, але що вони перемелюють?
Заїжджають туди крізь великі ворота
фури брудно-зелені, з червоними
цифрами на боках, що везуть вони?
Дзеленчать туди потяги довгі – що
ховається в їхніх вагонах, іржавих
паралелепипедах? У деяких є
вузькі пройми під самою покрівлею,
на проймах стоять ґрати, за ґратами
видно тіні...
...червоні фабрики в місті червоних зірок
були стерті килимовими бомбардуваннями,
у підземеллях знайдено 15 тисяч тонн кісток
виду хомо сапієнс...
Обкладинка: я + MJ
Їздили панельки містом
по залізничних коліях,
коли проклали полотно?
Коли поставили будинки
на платформи? Хто?
Згадати важко, знаю
точно тільки, що
відбулося колись давно,
коли недолюдкам кортіло
воювати, те зробили, щоб
могли будинки ухилятись
від залізних опадів, відходити
із траєкторій руйнівних
у танці житлового айкідо,
гнучке планування районів,
під'єднання до водо- й тепломережі
гнучкими поліетиленовими
трубами, а також із запасом
кабелю для маневру, потужні
й незламні платформи для рухомої
нерухомості, і вишивка сталевими
нитками уздовж майданчиків дитячих...
з тих пір минуло часу чимало, та
залишається традиція –
раз на рік будинками вальсувати,
ковзати з приємним низьким
гудінням по плетиву металевому,
пам'ятати, як це кружляння
утілювало саму змогу продовжити
дихати, коли комусь так хотілося,
аби припинили дихати...
Обкладинка: я + ChatGPT
Протозіркова пилогазова туманність
концентрує масу речовини, аж поки
енергія не переважить і не розчахне
корону, проливаючись без жалю
у безодню довкола, і
під крилами світила нового
пригріються барвисті кульки,
космічне серце над хаосом
і ймовірністю безформності
зведе дім…
Ілюстрації: фото героїв + MJ + Photoshop
Ненависть холодна
цементує стіни розколу,
забезпечує дренажі
та експлуатаційний
персонал, перетворюючи
прірву на технологічний отвір
від усього презентованого
з того боку, цілком імовірно,
що нашарування поколінь колись
виростять мости, але відколоте
вже буде чимось зовсім відмінним,
травою на дощенту випаленому й
спресованому в антрацит.
Обкладинка: я + чат GPT
Виникла думка, що сучасна війна – це “пенсія диктатора”. Тобі під сраку років, член в’ялий, захоплень у житті нема, падати під наступників не хочеться (чи ж марно ціле життя дерся на цю “висоту”?) Який вихід? – Правильно: почати війну! Створити загрози, підірвати стабільні домовленості, щоб система законсервувалася і не могла швидко змінюватися. Оскільки війна планується довго, то можна припустити, що для путіна це був “золотий парашут” аж від моменту приходу до влади.
Так, можна було б “зварити” Україну повільно, помішуючи створене гауляйтерами болото. Так, можна було б нагромаджувати пухлину “тайожного союзу”, але все це було занадто спокійно та створювало простір для маневрів конкурентів. У такій теплиці важко нагадати, “хто тут папка”, можна й загриміти в немилість, сконати десь у санаторії на голодному пайку.
Війна привабливіше, війна звужує кількість опцій, зменшує кількість відтінків сірого. Війна підрізає змогу домовлятися з іншими країнами та корпораціями, підриває обіг ресурсів. Ієрархія цементується, бо диктатор створює середовище, де найкраще маневрує саме він. Конкурентам залишається рухатися в його тіні.
За час холодної війни світ навчився ізолювати бойові дії в локальних “театрах”. Вихід на “українську сцену”, звісно, збентежив усіх, але головні зусилля Заходу були спрямовані саме на ізолювання конфлікту. Сцена велика, але яка різниця, якщо бої відбуватимуться тільки там?
Таким чином диктатор досягає своєї мети на внутрішньому фронті, а Захід консервує комерційно вигідний старий порядок. Бо справжньої, “повномасштабної” Третьої світової не хочуть. Чи зможе Україна поставити питання руба й вийти за межі цієї програми, добитися врахування своїх інтересів у створеній м’ясорубці? Біс його знає…
Без вагомих політичних змін перспектива вимальовується не надто весела…
Війна онкохворого проти зомбі,
у животі Голодомор, в артеріях Прип'ять,
у серці – мрія про садок і волю
ятрить м'язи, змушує вставати,
брати постіль і йти – мостом через загибель
хитким, крізь ю'рми ворогів, які
луснуть один за одним під тиском
протидії, та досі сутеніє горизонт
і за димом не видно світила,
болить усе тіло від сарком, від судин,
забитих мутованими клітинами,
голова загачена пилом і піском,
лише пальці вперто тиснуть на гачок
спусковий, спускаючи вістря в
осердя чуми, стільки століть
повторювана дія, що кінцівки
звикли до кривизни, позасвідомо
хворий вірить, що зможе вилікуватись,
якщо залишиться живим у нагромадженнях
злоякісних пухлин біля стіни карциногенів,
поза межами болю, поза межами терпіння,
поза межами волі, поза самоусвідомленням,
на одному тлінні заряду в спинному мозку,
на відсутності в місці присутності,
мов куля у балістичній приреченості
торувати тунелі любові, з німим
сподіванням побачити світло на виході...
Обкладинка: я + MJ
Якщо любити долю безумовно,
заспівати осанну ворогові
за німб довкола мого образу,
за контраст у моїх кольорах,
то на дошці ікони проступить
чудовисько – загрозливе, смертоносне –
яким я стала, насильство, що
я опанувала, у кігтях буде й зубах,
й лусці, й мацаках, бо що глибше,
то далі я від ссавця, і ближче до
диявола, й тепер мені подобається
чути, як шкварчать недопалки
твоєї армії, як стукають секунди
до неіснування, ядучої агонії
повні, як гасне мутне світло в
твоїх очах й тебе ковтає вогонь,
бо вогонь – то єдиний спосіб
виправити твою історію, й зі
смороду твоєї соми витягнути
як не красу, то принаймні користь
степовим ґрунтам...
Обкладинка: я + MJ
Славослів'я хряскоту ворожих кісток,
ікона простреленої голови,
круками дароване прозріння,
наміри під нігтями обвуглених рук,
прибитих до хрестів смертного оніміння –
метал провадить літургію, куля за кулею
до трансценденції торують шлях усередині тіла,
цідить русло між могилами напівпаралізована
надія, перебираючи чотки способів спасіння
найефективніших, зі сторони ранку – дим...
і копошіння – повзуть чумні до життєдайної ріки,
запалені роти неситі припадають до води,
й один за одним, шерег за шерегом – від спраги гинуть.
Обкладинка: я + MJ
Історія тримає
в полоні жалю,
саднить розтерта
залізом душа,
забитий епітелій
завтовшки в броню
від опадів злих
покриває іржа,
та хто має терпець –
той буде митець,
лід на мозку врівноважує
лаву на серці, люди
тягнуться на край безодні
ланцюжком, люди
витягують з безодні тварин
і людей, з мінусів повертають
положення в нуль,
колись перетнути межу в плюс,
може, стане сил...
...коли піраміди потвор
під натиском упадуть...
Обкладинка: я + MJ
Сонце свободи світить усім,
та кривавий обов'язок кидає
тінь, тривогу вводить у мозок
тупим вістрям іржавої маячні,
що від неї не можна натягнути
ковдру на голову, на болотах
прокинувся п'яний Фенрір, і він
не дискримінує нікого, однаково
жере всіх, йому байдуже до
кольору шкіри, субкультури,
релігії, статевої орієнтації, ґендерної
самоідентифікації, громадянської
позиції, він просто харчується
трупами, а потім у храмах облизує
золото бога любові, який навчає
ненавидіти, тому кожному доводиться
чомусь навчитися, кожному доводиться
щось зрозуміти, наприклад, ці́ну
й значення зброї, наприклад, про
наслідки вчорашнього політичного
вибору, наприклад, про тендітність
миру та тонкість цивілізаційної
плівки над безоднею зубастого
гармидеру, про умовність меж між
цис і квірами, ми в одному човні
маневруємо між щелепами Фенріра,
слабкі й сильні, під нашою ковдрою,
зшитою похапцем з усього, у що
можна було повірити, ховається
безцінна Зірка, і все тепло, що
лишилося в світі – на нас таких-
сяких...
Обкладинка: я + MJ
Крихти на столі Долі,
крихітні перекотиполя,
підсунься поближче до джерела
невидимого світла, ми
не припинимо бути крихтами,
проте кожна трошки також
випромінюватиме, і в загаченому
просторі стане на люмен світліше,
асфальтобетон віддасться тріщинам,
над руїнами вежі вщент знищеної
колоситимуться згодом радіоактивні
кульбаби.
Обкладинка: я + MJ
У брині марева святі
плетуть порфіри
лицарям, які пішли
за хмари марш-кидком
на порятунок світу,
нитки під пальцями
співають жалісно,
і дивляться
мироточиво, аби
був легше шлях,
аби ковзало легше
пір'я шкірою вітрів,
аби щастило в горлі
вогняного виру дістати
світло й оселити в очі
тим, кого так сильно
полюбили, кому вернутися
навіть без дихання
заприсяглись...
Обкладинка: я + MJ
Хто знає – зі світла
спускається в тінь,
у відсутність занурює
руки поволі, вставляє
полімер між зубів, щоб
не стерти їх об зане-
покоєння, тестує, на-
скільки далеко сягне
вогонь, скільки вже його
є в долоні, ця діяльність
позбавлена будь-якого
сенсу, ця діяльність
позбавлена будь-якого
значення, ця діяльність
просто саме життя,
з тих пір, як промінь
звився протуберанцем,
торкнувся зернятка
гарячим пальцем,
зрушив маятник серця
у мовчанні, й потягнулося
дерево у два спрямування,
що більше вбирає світла,
то далі у пекло свердлить,
що величніші емпіреї –
жахливіші глибини смерті,
що більша любов – щільніше
стискаються зуби, хто знає –
робить собі вакцинації згуби
бо в садах високих надій
мацаки чудовиськ завше
в'ються за стопами,
та лоскоче парость чорна
у хребті...
Обкладинка: я + MJ
![[…]](https://www.amorfati.in.ua/wp-content/uploads/2024/04/0_016.png)
Скинулись копІйками,
скинулись життями,
скинулись кінцівками
та ще якими травмами,
скинулися мріями,
скинулись родинами,
скинулися друзями
та ще якими рідними,
скинулися твердістю,
скинулися м'якістю,
скинулись, що майже
ніц нічого не зосталося,
й от сидим та крутимо
млини вже по інерції,
зжирають жорна трупи,
але дещо вже потерлися,
і я в душі вже не їбу,
куди ми всі прикотимось,
з-під лоба зирю у імлу,
скидаю щось по змозі...
Обкладинка: я + MJ
![[…]](https://www.amorfati.in.ua/wp-content/uploads/2024/04/0_28.png)
Реальність кліщами
додолу тягне куточки
губ, мужики з жінками давно
не танцюють, збирають
гривні, рахують трупи,
хз, яким чином досі
рухаються, хз, яким
чином справляються
з сумом, мабуть, уже
просто на автоматі,
мабуть, вже ні з чим
ніхто не справляється,
звичка боротись, мов звичка
бути – єдине, що залишається...
Обкладинка: я + MJ
Сміємося з жаху,
щоб утамувати нерви,
свідомі ціни, яку, ймовірно,
здере з нас доля, але ніколи
не скажу, що тебе "забрали",
до кінця твоя на все буде воля,
бо знаєш прекрасно криву
стежину, бо знаєш чудово,
крізь які вона пролягає брами,
та попри все, можливе та
неможливе, хочеться, аби
вижив, аби дістався
тієї вершини, якої бажаєш...
...тепер я знаю, чуваче,
що значить без надії
сподіватись.
Голова здійнята знову падає в сон, від наміру гострого лишається м'ясо й шун'ята, підійматися вдається на автоматі, заведеному задовго до, нерви, вибиті з ритму давно, звикають до перманентної відсутності ладу, символи покриває кров, тільки вартість продовжує падати, з утомою стрінеться втома, і будуть удвох горювати, колись, через років сто, може, виплачуть усі рани, і хиткою ходою з-за столу поплентаються будувати...
Обкладинка: я + MJ
Тягар заповітів на шиї, в руках металевий колос, у лещатах пульсують надії, жене воювати свобода, свобода – то не сьогодні, свобода наза́вжди завтра, свобода – прозора мрія, за яку прийнято помирати, у небі вальсують стихії, в окопах суворі солдати, вбиватимуть, не загинуть, сподіваюся, за свободу, бо хочеться дуже жити, собі хочеться та іншим, хати́ мурувати, саджати сади, з дитиною грати, сміятись... та не сьогодні, тато ще поки на екрані лиш...
Обкладинка: я + MJ
Вежа, вежа... шахта в небо. Риєм, риєм... колобродим. Крутим, крутим... Жорна, жорна... в небо женемо гвинти, і білим, білим димом колір геть летить від голови, біографій сірий попіл пригортається до вій, осідає в альвеолах паливом інертних мрій, кожний попередній поверх – надбання пітьми, і стогін крові по судинах м'язів чорною образою відгонить замість чистоти без докору й догани, стовбур цей польоту янголів будують шахтарі, яким не пофіг, хоч не вистачає сил на поталу кинутись Красі, штовхають камінь колами шорсткі долоні й годі, тим і горді, голі в чорнім золоті в тіні осяйних крил...
Обкладинка: я + MJ
![[…]](https://www.amorfati.in.ua/wp-content/uploads/2023/12/xsimko_deep_1_2_war_trench_dug_in_the_steppe_running_into_the_m_e6aa1617-e277-46dd-89b8-07c356ed7216.png)
О. Мацієвському
Дорога лишилась така страхітливо коротка, пряма і порожня, немає більше за що зачепитися, ближче і ближче туман, і терпкість вимочених трав на ґрунті чорно-глиняному досі не була ще так близька, у суміші гіркій з останньою цигаркою тане на губах надія, усе життя вміщається у видих "Слава Україні!", а далі крапки... крапки... крапки... крапки...
Обкладинка: я + MJ
Вас тут нема, ви – там, голограма в кінці тунелю, спроектована з мого третього ока, повзу до вас безводною пустелею під виєм кодла мороку над головою, у спалахах повітряної боротьби поставив катетер системи переливання поту в ударні засоби, сподіваюся, вдасться цей полин прожувати, ще чимало на що сподіваюся, трясця їхнім матерям усім, не знаю... не знаю... не знаю... кінцівками перебираю лишень у напрямку своєї голограми, до ікони двох радісних усмішок...
Обкладинка: я + MJ
Бій перетворюється на абстракції, рій векторів імовірностей, ти намагаєшся ухилятися й не дати ворогу ухилитися, в цьому вихорі біфуркації стільки майбутніх сплелися, в разі чого перезавантажитися зможеш із них у якихось, в цьому танці у шанцях шанси підійма те, чому ти навчився, й на відсоток до ста лиш останній припадає сумне "не судилося...", кульки, ниточки, м'ячики, колеса – нам доводиться гратись довічно, необхідно практикуватися, сподіватися не програти, на чекпойнтах не забувати зберегтися...
Обкладинка: я + MJ
![[…]](https://www.amorfati.in.ua/wp-content/uploads/2023/10/xsimko_a_photo_of_a_man_and_a_woman_wearing_pixel_camo_exoskele_13f176a8-8001-4f16-b273-78514db8c00e.png){kind=tracking}
Вони забрали дітей з наших рук, рев потворний з боліт спонукав підійматися, йти у морозний туман, не мало значення, чи ти батько, чи мати, про́клятий час настав, удруге настав, услід нашим зграям дивляться обмежено придатні й непридатні, збирають по краплині краплини, поки незалізні люди вкладають цеглину за цеглиною у стіни палацу свободи, зашиваючи їх іменами, розписуючи склепіння любов'ю, яку ми нездатні збагнути, лише уявити — до плакатів з великими фото біжать відібрані у них діти — і подеколи навіть не хочеться згадувати про вагу тягаря днів прийдешніх, непридатні й придатні обмежено, тимчасово переміщені й депортовані — повзуть у майбутнє кротами вслід за сліпучими іскрами, тримаючись за сподівання, одягнуте в піксель...
Обкладинка: я + MJ
