[…]

Тендітне, крихке люстерко,
тоненька мала параболка...
...скільки думаю я про той світ
величезний, що ти прагнеш
у себе ввібрати, то згадую
твою крихітну хатку поміж
інших таких – фасеток
планетарного ока, які відлітають
лускинками, лягають на груди Осені
з усім, що встигли відбити в собі,
малюнком променів, візерунком
своєї гри, доброї чи яка вже є,
то й що з того? що з того?
...хіба що згори залишається
дерево, якому дописати в небі
ще один рядок допомогли...

Обкладинка: я + MJ