Viscerium

Вісцеральна облуда
духа, настояного в трясовинні,
краде світовий вогонь,
аби підпалити покручену парость
хордових й обернути на смолу,
якою вона тамуватиме голод,
бо їй хочеться жити, і ця
війна – на виживання, війна на
клітинному рівні, тотальне взаємне
заперечення недосконалого організму
й жаху відкинутої ним тіні, 
безкінечного народження смерті
з вирви брунатного задоволення, 
що проростає пухлинами у храмі
соми, соки жлуктити хотіла б вічно,
заплутаний мацаками хтоні, гуманоїд
хворий тягне це дишло, таврований
злиднями, хоче порвати кільце неволі,
стати пряміше, до неба ближче,
вдихнути глибше, та в роті все одно
присмак крові, єдиний аркуш
заплямований помилковими рішеннями,
видиратися з багна значно довше, аніж
розраховували, значно складніше...
...лежить, утомлений, виснажений,
перебирає проте колінами й пальцями
долі секунди, відсутністю вибору втішений,
навіть якщо почате не буде закінчено,
з його тканини в болотну лабораторію
вийде штам нової історії, що порушить
руйнівний статус кво паразитократичний,
недосконалий організм запихує в рота
хтоні стратегічну бомбу з вірусом любові...